24.02.2018
 

Головна сторінка
Проекти НІБ України
Путівник по краєзнавчих веб-ресурсах бібліотек України
Електронні ресурси
Книжкові виставки
Державні закупівлі
Наші видання
Концепція розвитку НІБ України до 2020р.
Імідж-каталоги:

Неповторні риси книг:

серія нарисів

УВАГА!
Зареєстрованим користувачам надаються додаткові послуги:
  • Перегляд електронних колекцій on-line;
  • Попереднє замовлення документів з електронного каталогу (до 10 примірників) з терміном бронювання до 20 днів;
  • ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?
  • Добір джерел за вказаними темами з фондів НІБ України;
  • Індексування наукових статей та монографій за УДК (відділ опрацювання фонду та організації каталогів, кімната 3, перший поверх).
Книги з історії міст і сіл України
В. 1 (49) (січень 2018 р.)
В. 12 (48) (грудень 2017 р.)
В. 11 (47) (листопад 2017 р.)
В. 10 (46) (жовтень 2017 р.)
В. 9 (45) (вересень 2017 р.)
В. 8 (44) (серпень 2017 р.)
В.7 (43) (липень 2017 р.)
В.6 (42) (червень 2017 р.)
В. 5 (41) (травень 2017 р.)
В. 4 (40) (квітень 2017 р.)
В. 3 (39) (березень 2017 р.)
В. 2 (38) (лютий 2017 р.)
В. 1 (37) (січень 2017 р.)
Хрисанф Петрович Ящуржинський: історик, археолог, етнограф Версия для печати Отправить на e-mail

Історія України багата на видатних особистостей, чий інтелект є животворним корінням та рушійною силою розвитку суспільства. Все своє життя вони присвячують улюбленій справі, залишаючи яскравий творчий слід, створюючи своєрідний літопис рідної землі.

До таких наукових діячів, справжніх дослідників-патріотів належить Хрисанф Петрович Ящуржинський — історик, археолог, фольклорист, етнограф, краєзнавець, людина, яка по-справжньому відчувала психологію та й сам дух українського народу.

Народився Х. Ящуржинський 19 березня 1852 року ( за ст. ст.) у селі Молодецькому Уманського повіту Київської губернії у родині священника (нині Маньківський район Черкаської області). Священицька родина Ящуржинських увійшла в українську культуру славними іменами. Дядько Х. Ящуржинського — Василь Григорович - був викладачем Уманського духовного училища, людиною високоосвіченою та інтелігентною. Він цікавився природознавством, досліджував дивні явища природи, досконало володів латинською та німецькою мовами, писав історичні замітки до “Киевских губернских ведомостей”. Батько майбутнього вченого — Петро Григорович Ящуржинський — закінчив Київську Духовну семінарію, де вивчав священне писання, богослов'я, церковну історію, латинську, грецьку, німецьку мови. З 1845 по 1864 рік він був священником церкви Святителя Христового Миколая у с. Молодецькому Уманського повіту. Саме серед таких непересічних людей, які завжди були у центрі громадського та культурного життя свого краю, зростав Хрисанф Ящуржинський. Він відійшов від родинної традиції і здобув не духовну, а світську освіту. Навчався у Київському і Варшавському університетах на слов'яно-російському відділенні історико-філологічного факультету.

Педагогічну діяльність Хрисанф Петрович розпочав у Криму, де викладав спочатку у Керченському Кушниківському жіночому інституті, пізніше — у Симферопольській чоловічій та жіночій гімназіях. Згодом переїхав до Одеси, де почав викладати в Одеському інституті імені імператора Миколи І та жіночій гімназії. Педагогічну діяльність Х. Ящуржинський плідно поєднував з науковою. Був членом багатьох наукових товариств, зокрема Таврійської вченої архівної комісії, Одеського товариства історії і старожитностей, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва. У 1913 році було офіційно відкрито Уманське відділення Київського товариства, і його головою став Хрисанф Ящуржинський. Слід зазначити, що такі Товариства були актуальними науковими об'єднаннями свого часу. У другій половині ХІХ — на поч. ХХ ст. вони діяли майже в усіх університетах Російської імперії і поряд з вивченням історії, займалися дослідженням мово- та літературознавчих питань, організовували наукові експедиції та екскурсії для проведення археологічних розкопок та вивчення пам'яток старовини. Серед членів цих установ були найбільш поважні та освічені люди того часу — науковці, викладачі навчальних закладів, представники місцевої адміністрації, духовенства тощо. На відміну від навчальних закладів, діяльність наукових товариств підлягала меншому контролю з боку царського уряду і державних установ. Це, в свою чергу, сприяло піднесенню творчих починань учених та формуванню прогресивної наукової і суспільної думки. Цінними джерелами, що дають змогу осягнути тематику досліджень Наукових товариств, є галузевий ресурс продовжуваних видань: “Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете”, “Известия Таврической ученой архивной комиссии”, “Записки Одесского общества истории и древностей”. Окрім написання статей для цих видань, Хрисанф Ящуржинський плідно співробітничав з часописом “Киевская старина”, публікував дослідження в “Этнографическом обозрении» - періодичному виданні Етнографічного відділу Імператорського товариства поціновувачів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті, науковому журналі “Русский филологический вестник”, літературно-мистецькому місячнику “Сяйво”.

Вийшовши на пенсію, Хрисанф Петрович, у 1911 році (за версією одеського письменника-краєзнавця Г. Зленка), повернувся до рідного села Молодецького, де продовжив фольклорно-етнографічні дослідження. В листі до професора Миколи Сумцова від 29 грудня 1911 року він пише: “Я тепер живу в селі, в одставці, збираю етнографічний матеріал і дещо обробляю помаленьку”. Дбаючи про збереження історичних пам'яток, Ящуржинський став одним із засновників та співробітником Уманського краєзнавчого музею.

Повернення до рідного села сучасники етнографа сприймали по-різному: хто вважав його диваком, хто просто не розумів, а хто співчував: як можна жити серед простого люду. Але Хрисанф Петрович пишався тим, що живе серед свого народу, на землі, яка його народила. Маючи просту, добру і відкриту вдачу, розвинене почуття гумору, він мав неабиякий авторитет серед односельців, для яких був і учителем, і суддею, і добрим порадником. Молодеччани називали його “прохвесором” і навіть “генералом”. Хрисанф Петрович не мав сім'ї та власних дітей, але, за свідченнями односельців, умів розважати малечу, легко знаходячи з нею спільну мову.

18 листопада 1923 року на черговому засіданні Таврійської вченої архівної комісії із повідомленням, присвяченим пам'яті Хрисанфа Петровича Ящуржинського виступив А. Маркевич. Саме ця промова, текст якої було віднайдено у 1927 році, дала дослідникам підставу вважати, що Х Ящуржинський помер у 1923 році. Дослідниця творчості вченого М. Павленко встановила, що помер і похований він у рідному селі Молодецькому, “біля церкви, поруч з гробами його батьків” (за Ю. Головатим). Місце поховання до наших днів не збереглося.

Простежуючи життя та діяльність Хрисанфа Ящуржинського, дивуєшся, якою ж цікавою та неординарною особистістю була ця людина! Він писав теоретичні статті з мовознавства, розтлумачував написи у ханській усипальниці в Криму, викладав російську мову в Одеському інституті Миколи І та жіночій гімназії. Як археолог, разом із студентами Сімферопольської чоловічої гімназії пройшов майже усією територією Криму, брав участь у розкопках на некрополі Неаполя Скіфського (Керменчик-Неаполь) на південно-східній околиці Сімферополя, був постійним представником Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, а також Таврійської вченої комісії на VII-XV загальноросійських археологічних з'їздах (окрім VIII). Як історик, цікавився відвідуванням Херсонеса Кирилом і Мефодієм, історією прийняття християнства князем Володимиром, співпрацював із Керченським музеєм старожитностей, став одним із засновників та співробітників Уманського краєзнавчого музею, очолював Уманське відділення Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва, написав краєзнавчий нарис про рідний Умань.

Значним є доробок Хрисанфа Ящуржинського у етнографічні наукові розвідки. Палка дослідниця діяльності вченого кандидат педагогічних наук, член Національної спілки письменників України Марина Павленко зазначила: “Вони є блискучим зразком органічної любові автора до народної творчості, причому не лише української, але й білоруської, татарської, тонкого творчого підходу, позначеного педагогічним даром, і вдумливого наукового аналізу”. Це і “Лирические малорусские песни, преимущественно свадебные», і “Свадьба малорусская как религиозно-бытовая драма», «Причинки до пізнання культу предків на Україні”, “Поезія різдвяних свят. Щедрий вечір”, “Проводи” (про Великодні поминальні звичаї), “О превращениях в малорусских сказках”, “Заметки о купальском празднике в Уманском уезде” та інші дослідження.

Окремої уваги заслуговує діяльність Ящуржинського як поціновувача та збирача книг. М. Павленко дослідила, що Хрисанф Петрович мав прекрасну бібліотеку. “У кожній книжці був автограф професора чорним чорнилом”, - свідчить земляк дослідника Ю. В. Головатий. Як справжній просвітитель і педагог, вчений щедро ділився ними з односельцями, але потрібно було виконати деякі “умови”. “Повертаючи книжку, читач мусив “прозвітуватися” про те, що прочитав і що запам'ятав. Якщо хтось виявляв байдужість до прочитаного, на нову книжку йому вже важко було сподіватися”, - пише М. Павленко. Та ж Марина Павленко зазначає, що книгозбірня Ящуржинського частково перейшла до школи, частково “розтранжирив” її, за свідченням Ю. Головатого, чоловік сестри вченого. Деяка частина дісталася й Уманському краєзнавчому музеєві. У своїй статті “Хороший був дядько...” (маловідоме про Хрисанфа Ящуржинського), опублікованій у часописі “Берегиня” (2003. - № 3) вона наводить вислів етнографа Петра Курінного, який у 1927 році писав: “Музей з пошаною згадує низку осіб, що сприяли його розвиткові, зміцненню та плановій праці: аматорів старовини В. А. Стефановича та К. Г. Ясинецького, що своїми вкладками до Музею збільшували його збірки в перші часи його існування, українського етнографа Х. П. Ящуржинського, що заповідав свою коштовну добірну бібліотеку Музеєві”. Авторка статті говорить, що до наших днів бібліотека не збереглася. 1941 року у флігель музею, де її розмістили, нібито влучила німецька бомба. “Фактично в музеї залишилося тільки декілька зошитів і папірців, що належали колись Хрисанфу Петровичу”.

Але, маємо повідомити усім шанувальникам діяльності Х. Ящуржинського, що у фондах Національної історичної бібліотеки України зберігається ряд видань, що належали вченому. Про це свідчать автографи Хрисанфа Петровича на титульних аркушах книг. Це, зокрема, праці М. Максимовича “Начатки русской филологии. Кн. 1. Об отношении русской речи к западнославянской”, А. Соболевського “Очерк русской диалектологии. Белорусское наречие”, М. Уманця і А. Спілки “Словарь російсько-український. Т. 3. П. - С “, Я. Демченка “Правда об украинофильстве”, праця самого Х Ящуржинського “Свадьба малорусская как религиозно-бытовая драма» з дарчим написом “Музею Уманської Української гімназії дарує автор. (Молодецьке, 1919 року)”, а також книги, подаровані Ящуржинському авторами - видатними вченими: “Вече в Киевской области” І. Линниченка, “К истории малорусского наречия. Житие св. Савы Священного» та «Следы народной Библии в славянской и в древнерусской письменности» В. Мочульського, «К истории заселения Хаджибея» В. Яковлєва.Ці раритети частково зберігаються у НДВ стародруків, цінних та рідкісних видань, частково — у відділі депозитарного зберігання фондів та відділі книгозберігання. Яким чином потрапили вони до нашої бібліотеки — тема окремого дослідження.

Отже, із задоволенням запрошуємо ознайомитись з експозицією, і долучитися до чудової історичної та культурної спадщини України, збереженню якої завдячуємо таким справжнім подвижникам-патріотам як Х. П. Ящуржинський.

Матеріал на виставці розміщено таким чином: праці Х. П. Ящуржинського представлено у хронологічному порядку (за роками видання), література про його життєвий шлях та діяльність, а також книги з автографами вченого та дарчими написами розміщено в алфавітному порядку.


1. Ящуржинский Х. Социально-политическое учение Гуса : составил по чешским сочинениям Гуса Хрисанф Ящуржинский. - Варшава : В тип. Ивана Носковского, 1878. - 41 с.

Дослідження творів видатного чеського громадського діяча Яна Гуса, здійснене за працями Гуса, виданими Карлом Яромиром Ербеном у Празі в 1865 році.


2. Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Калмыков М. Общий курс словесности для V и VI классов гимназий и других средних учебных заведений / М. Калмыков. - Новочеркасск, 1878] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1879. - Педагогический отдел. -№ 4. - С. 110-113.

Визначено позитивні та негативні сторони підручника М. Калмикова. Зокрема, зазначено, що матеріал викладено досить коротко і ясно, вміщено достатню кількість бібліографічних вказівок, а також плани творів при головних відділах теорії словесності. До недоліків рецензент відносить невдалу іноді добірку прикладів. “В руководстве вовсе не дано места... народным, или близким народу таврологическим выражениям.... Недостатком следует считать излишнюю краткость в некоторых определениях». Але, як зазначає Ящуржинський, “все недостатки совершенно выкупаются свежестью и разнообразием содержания, богатством фактической стороны, живой и ясной речью, что делает это руководство очень полезным пособием в руках воспитанника».

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Лебедев В. Теория словесности. Курс V класса / В. Лебедев. - Москва, 1878] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1879. - Педагогический отдел. -№ 4 . - С. 113-115.

Зазначено, що підручник В. Лєбєдєва “Теория словесности” призначено для задоволення потреб нової програми з цієї дисципліни. Але, як пише Ящуржинський, хоча підручник і дає відповіді на усі питання програми, викладення матеріалу “слишком отвлеченно и сухо».

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Богданов П. И. Употребление знаков препинания в русском письме — с приложением синтаксиса русской речи и систематического диктанта. Курс средних классов гимназий / П. И. Богданов. - Киев, 1879] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1879. - Педагогический отдел. - № 4. - С. 116-117.

Підручник, зазначає Ящуржинський, складається з двох розділів: синтаксис російської граматики та написання розділових знаків. Висловлюючи деякі критичні зауваження щодо змісту підручника, рецензент наголошує:“правила в нем изложены ясно и снабжены довольно разнообразными примерами; так что употребление его в педагогической практике обещает принести... полезные результаты».

3. Ящуржинский Х. Лирические малорусские песни, по преимуществу свадебные, сравнительно с великорусскими / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. -1880. - Т. 3. - С. 36-85 ; Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 3. - С. 230-279 ; Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 4. - С. 1-32.

Унікальна праця, в якій автор ретельно висвітлює формотворчі особливості й змістове багатство українських весільних пісень. За словами дослідниці О. Цибульської, Ящуржинський “звернув увагу на те, що в українських весільних піснях існує глибокий пласт, який відображає первісні уявлення наших пращурів. Міфологічними істотами-покровителями шлюбу вчений вважав Сонце-Ярило, а його символікою — коло, колесо, хороводи, ходіння навколо джерела, дерева, стола, діжі. Сюди ж зараховує і громовика, бо, на його думку, грому та хмарам приписувалася весільна семантика, тобто образів нареченого і нареченої, а дощу — значення “виверження сім'я. Ящуржинський відзначив і наявність у весільній обрядовості символіки місяця й зорі, землі й вітру, вогню й води, звірів і птахів. Шлюб розглядався дослідником як Суд Божий, звідки й узяли початок такі російські слова, як “судьба” та “суженый”. Сам дослідник в своїй праці пише: “ Песни народа — это картина, в которой отражается вся его жизнь... Благодаря любви народа к своим песням и тщательной заботе о сохранении их в таком верном и неприкосновенном виде,... до нас дошли отзвуки быта народного самого отдаленного и, можно сказать, даже доисторического. Вот поэтому песни народа представляют обильный источник для его истории».

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Mikolaj Rej z Nadlowic i ks. Jozef Wereszczynski. - Wilno, 1880] / Х. Ящуржинський // Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 3. - С. 145-146.

Розглянуто творчість двох польських письменників XVI ст. - Міколая Рея та Йозефа Верещинського.

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Стоюнин В. О преподавании русской литературы / В. Стоюнин. - Изд. 4-е. - Санкт-Петербург, 1879] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 3. - Педагогический отдел. - № 1. - С. 24-27.

Наголошується на важливості даної праці для викладання літератури. Визначено основні положення, які пропонує Стоюнін у вивчення історії літератури, зокрема зазначено, що автор дослідження “против того, чтобы обращать изучение предмета в одни только чтения и делать головы учащихся складочным магазином разнообразных сведений без всякого труда с их стороны над переработкой и усвоением последних. Труд учеников представляется у Стоюнина, как важное воспитательное и нравственное начало». Зазначено також, що метою вивчення літератури, на думку автора книги, є засвоєння учнями найблагородніших намірів та ідеалів, які висвітлюються у творах прогресивних письменників. Розпочинати вивчення літератури, зазначає Стоюнін, слід з творів “современной эпохи», після чого можна переходити до вивчення історичних пам'ятників літератури. Ящуржинський наголошує, що для морального виховання учнів Стоюнін пропонує естетичні та народні твори, “но разбор их должен дышать жизнью, а не одним безплодным витанием в заоблачном мире безусловного и вечно прекрасного».

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Белорусов И. Учебник теории словесности / И. Белорусов. - 2-е изд. - Киев, 1879] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 4. - Педагогический отдел. - № 1. - С. 33-34.

Відзначено основні позитивні якості підручника. Зазначено, що головні риси, що відрізняють цю працю від інших, - “его практичность, наглядность и удобопонятность”. Найбільш вдалими, на думку Ящуржинського, є такі розділи: “различие искусств практического и изящного; отличие поэзии от прозы; разбор летописи; определение поэзии вообще — и в частности народной; былины; историческая песня; сказка; поэма; роман; идиллия; баллада; народная лирика и др.».

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Синтаксический задачник / сост. Барсов и Кременецкая. - Темир-Хан-Шура, 1880] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 4. - Педагогический отдел. - № 1. - С. 34-35.

Основною метою книги визначено необхідність змусити учнів бути уважними на уроках граматики і спонукати їх самих свідомо формулювати правила щодо форми і складу речень. “При изучении синтаксиса эта книга может принести практическую пользу и быть хорошим пособием», - зазначено у рецензії.

Ящуржинский Х. [Рец. на кн.: Элементарная грамматика русского языка / сост. А. Антульский. - Варшава, 1878] / Х. Ящуржинский // Русский филологический вестник. - 1880. - Т. 4. - Педагогический отдел. - № 1. - С. 35-36.

Основну увагу укладача, як зазначає Х. Ящуржинський, приділено викладеннюнаукових принципів етимології, які “изложены чрезвычайно доступно». Рецензент пише: “Грамматика Антульского будет полезна, как пособие и как руководство там, где русская этимология должна быть пройдена более или менее обширно и специально».

4. Ящуржинский Х. Юлий Словацкий. Краткий биографический очерк его, трагедия «Мазепа», поэма «Отец зачумленных» / Х. Ящуржинский // Славянский ежегодник : альманах и сборник статей по славяноведению / Киевское славянское общество ; под ред. А. В. Стороженко. - 1882. - Вып. 5. - С. 132-166.

Наведено біографічні дані “звезды первой величины в новейшей польской литературе» Ю. Словацького, дитинство та шкільні роки якого пройшли “отчасти в Малороссии, отчасти в Литве». «Талант его был по преимуществу лирический, направление же его романтическое. Он проникает вам в душу своей страстью то нежной, то пламенной, своими искренними и благородными порывами к идеалу», - пише автор статті. Ящуржинський знайомить читача з другою редакцією трагедії Ю. Словацького “Мазепа” (перша була знищена поетом), а також з поемою “Отец зачумленных», що розповідає про трагічну долю родини, яка втрачає дітей внаслідок епідемії чуми.

5. Ящуржинский Х. Очерк археологических разведок и исследований в области Херсонеса Таврического / Х. Ящуржинский. - Симферополь : Таврич. Губерн. Тип., 1888. - 9 с.

Извлечено из № 5-го “Известий Таврической Ученой Архивной Комиссии”.

Розповідається про історичні та археологічні знахідки на території давньої грецької колонії - Херсонеса Таврійського - “начала христианского просвещения для всей Руси».

6. Ящуржинский Х. Приношения в церковь и дары служителям церкви / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1889. - Т. 25. Апрель. - С. 184-186.

Докладно висвітлено звичай здійснювати “приношения” в храм для поминання померлих.

Ящуржинский Х. Весенние хороводы, игры и песни / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1889. - Т. 25. Май-Июнь. - С. 621-626.

Автор розкриває символіку птахів в українській народній поезії, головним чином у веснянках, розповідає про символічні хороводи й пісні, записані, зокрема, П. Чубинським під час етнографічної статистичної експедиції “в западно-русский край”.

7. Ящуржинский Х. Заметка о Купальском празднике в Уманском уезде / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1890. - Т. 31. Октябрь-Декабрь. - С. 326-331.

Розглянуто звичаї та обряди, що супроводжують свято Івана Купала. Автор наводить тексти купальських пісень, записаних ним у рідному селі Молодецькому Уманського повіту Київської губернії.

Ящуржинский Х. Колядки / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1890. -Т. 31. Октябрь-Декабрь. -С. 517-521.

Наведено тексти колядок, записаних у с. Молодецькому Уманського повіту. Автор звертає увагу на приспів після кожного вірша : “Ой, дай- Боже!”, або “Гой, дай Боже!” і зазначає, що цей приспів, безперечно, є зверненням до Даждь-Бога і доводить, що це міфічне ім'я “живет еще в устах народа».

8. Ящуржинский Х. О превращениях в малорусских сказках / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1891. - Т. 32. Январь-Март. - С. 445-462 ; Киевская старина. - 1891. -Т. 32. Апрель. - С. 82-96.

Праця знайомить із класичними зразками української етнографічної спадщини, з дивовижним і захопллючим світом уявлень наших предків, міфологічним світоглядом українців. Показано тісний зв'язок казкових образів з навколишнім світом, адже життя людини — це спроба жити у злагоді з природою. Автор вважає казкові метаморфози залишками міфологічного ставлення наших пращурів до оточуючої природи, наводить перелік різних форм казкових перетворень-перемін. Сліди метаморфоз добачає Ящуржинський також в уособленнях, персоніфікаціях, що у великій кількості представлені вукраїнській народній казці.

9. Ящуржинский Х. Униатская колядка / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1892. - Т. 36. Январь. - С. 144-145.

Досліджується колядка, розповсюджена в Уманському повіті під назвою “уніатська”. Автор пише: “В настоящее время она приходит в забвение, и ее можно услышать только от стариков, и то в несколько затемненном виде. В моем детстве я должен был учить эту колядку и знать ее, как в некотором роде народный катехизис». Ящуржинський зазначає, що в “Очерках истории южно-русских апокрифических сказаний и песен” М. Сумцова ця колядка називається “Евангелистой песней”. Особливістю колядки є те, що вона складається з питань та відповідей. А такі вирази як “на Пресвентий Марии, сим сакраментив сокрулюе” дійсно вказують на польське, або уніатське походження колядки.

Ящуржинский Х. Народные песни про мужей-пьяниц / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1892. - Т. 36. Март. - С. 492-494.

Представлено три пісні, “которые рисуют несчастную судьбу женщины, вышедшей за мужа пьяницу». Пісні записані від лірника в Уманському повіті Київської губернії і висловлюють негативне ставлення народу до такого соціального лиха як пияцтво.

10. Ящуржинский Х. Поверья и обрядности родин и крестин / Х. Ящуржинский — [Б. м. : б. и.], 1893. - 10 с.

Докладно висвітлено обряди та звичаї українців, що стосуються родин і хрещення дитини. Наведено найцікавіші тексти колискових пісень, записані у селі Молодецькому Уманського повіту Київської губернії, а також в селах Волинської та Подільської губерній.

11. Ящуржинский Х. Колядки религиозно-апокрифического содержания / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1895. - Т. 48. Январь-Март. - С. 207-217.

Автор наводить тексти колядок, що трактують релігійні сюжети, пов'язані з Різдвом Христовим. Як зазначає Х. Ящуржинський, “в нижеприведенных колядках, почти во всех, мы встречаемся со странной формой соединения нескольких апокрифов с примесью народного творчества».

12. Ящуржинский Х. Свадьба малорусская, как религиозно бытовая драма / Х. Ящуржинский // Киевская старина. - 1896. - Т. 55. Ноябрь. - С. 234-273.

«Кто видел свадебные обряды в сердце Малороссии, где-нибудь в глуши, где еще не коснулась новейшая нивелирующая жизнь, тот заметил, с какой глубокой верой относится народ ко всем символическим действиям и церемониям, совершаемым во время брачного веселья; между тем как настоящий смысл многих действий для народа давно уже утерян, так как происхождение их очень древнее, они сложились за целые тысячелетия до настоящей эпохи», - пише Х. П. Ящуржинський. Автор досліджує усі важливі моменти українського весілля: сватання, заручини, випікання коровая, дівич-вечір, виття гильця, посадження, вінчання, покриття нареченої, шлюбне ложе, святкування після щасливого укладання шлюбу. Матеріалом для розгляду “малорусской свадебной эпопеи» послужили, як зазначає Ящуржинський, обряди та пісні, записані пані М. Ганенко в селі Іванівці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Автор пише, що ці матеріали вперше з'являються у друкованому вигляді і достовірно передають улюблений тип українського весілля. “Обрядность, записанная в Херсонской губернии, … оказалась верною установившемуся образцу. Причина, объясняющая такое явление, заключается в том обстоятельстве, что Ивановка заселена выходцами из Полтавской губернии, сердца Малороссии».

13., 14. Ящуржинский Х. Архивоведение на XI Археологическом съезде / Х. Ящуржинский // Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии / под ред. А. Маркевича.- 1899. - Т. 30. - С. 59-64.

Ящуржинский Х. Архивоведение на XI Археологическом съезде / Х. Ящуржинский. - [Симферополь] : Таврич. Губерн. Тип., 1899. - 6 с.

Оттиск из № 30-го «Известий Таврической Ученой Архивной Комиссии».

Висвітлено проблеми галузі архівознавства та недоліки в організації архівів, що розглядались під час роботи XI Археологічного з'їзду в Києві. Проаналізовано реферат Львова “Русское законодательство об архивах”, представлений на з'їзді, в якому автор запропонував створити особливу комісію, яка розробила б основні принципи архівного законодавства і, таким чином, сприяла б розвиткові архівної справи, зокрема використанню архівних матеріалів у наукових розробках. Зазначено, що таку Комісію було створено і розроблено проект архівної реформи в Росії.

Висвітлено також основні положення доповіді професора Самоквасова “Централизация государственных архивов в Западной Европе, в связи с архивной реформой в России». Відзначено неналежний стан обласних архівів, про що свідчать матеріали рефератів професора Цвєтаєва “О варшавских архивах”, Левицького “О судьбе актовых книг, относящихся к истории Юго-Западного края и Малороссии», Каманіна “О Волынских и Подольских архивах».

Відзначено реферат Шмельова “Теория и практика архивных описей», в якому представлено «много дельных замечаний относительно упорядочения наших архивов».

Згадується реферат Довнар-Запольського “Обзор деятельности губернских архивных комиссий за последние три года».

Як приклад організації архівної справи, представлено реферат Воронова “Французский областной архив”.

15. Протоколы заседаний Историко-Филологического Общества при Императорском Новороссийском Университете. - [Вып.] 3. 120-е заседание Общества. 5 окт. 1899 г. - Одесса : Эконом. Тип., [1899]. - 6 с.

На с. 1 прізвище Ящуржинського зазначено серед присутніх на засіданні.

На с.3 викладено основні положення повідомлення дійсного члена Історико-Філологічного Товариства Х. П. Ящуржинського “Архивоведение на XI-ом Археологическом съезде в г. Киеве».

16. Протоколы заседаний Историко-Филологического Общества при Императорском Новороссийском Университете. - [Вып.] 2. 135-е заседание (Педагогический отдел). 27 сент. 1900 г. - Одесса : Эконом. Тип., [1900]. - 4 с.

На с. 1 зазначено, що Х. П. Ящуржинський виконував обов'язки секретаря на 135-му засіданні Педагогічного відділу Товариства.

17. Протоколы заседаний Историко-Филологического Общества при Императорском Новороссийском Университете. - [Вып.] 5. 139-е заседание (Византийско-славянское отделение). 1 нояб. 1900. - Одесса. : Эконом. Тип., [1900]. - 4 с.

На с. 1 — про присутність Х. П. Ящуржинського на 139-му засіданні Візантійсько-слов'янського відділення Товариства.

18. Протоколы заседаний Историко-Филологического Общества при Императорском Новороссийском Университете. - [Вып.] 11. 144-е заседание (Педагогический отдел). 30 янв. 1901 г. - Одесса : Эконом. Тип. [1901]. - 5 с.

На с. 1 зазначено, що Х. П. Ящуржинський виконував обов'язки секретаря на 144-му засіданні Педагогічного відділу Товариства.

19. Протоколы заседаний Историко-Филологического Общества при Императорском Новороссийском Университете. 204-221 заседания. - Одесса : Эконом. Тип., 1908. - 56 с.

На с. 21 викладено основні положення повідомлення С. Г. Вілінського “Место народной поэзии в истории русской литературы», що розглядалося під час 215-го засідання Товариства 6 листопада 1907 р. Зазначено, що в обговоренні доповіді разом з іншими брав участь і Х. П. Ящуржинський.

На с. 38 зазначено, що на 220-му засіданні Товариства, що відбулося 26 квітня 1908 р., Ящуржинського в числі інших вирішено відрядити на XIV Археологічний з'їзд у м. Чернігів, як представника Історико-Філологічного Товариства при Імператорському Новоросійському Університеті.

20. Ящуржинский Х. Классические древности на Черниговском Археологическом съезде 1-12 августа 1908 г. / Х. Ящуржинский // Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии / под ред. А. И. Маркевича. - 1909. - № 43. - С. 146 — 148.

Повідомлення про зміст рефератів, представлених на XIV Археологічному з'їзді в Чернігові. Зокрема, представлено реферат К. В. Хілінського, присвячений Трипільській культурі, написаний за результатами розкопок В. В. Хвойки ; реферат професора Е. Р. фон Штерна про розкопки на Березані, поблизу Очакова ; реферат Б. В. Фармаковського про розкопки в Ольвії. Зазначено, що Імператорська Археологічна комісія доручила А. Міллєру здійснити розкопки на річці Дон, на місці, де, як вважають вчені, знаходилось давнє місто Танаїс.

21. Ящуржинский Х. П. Нравственно-общественные идеалы Гоголя / Х. П. Ящуржинский. - Одесса : Тип. «Техник», 1909. - 5 с.

Окремий відбиток статті, опублікованої у збірнику, виданому Імператорським Новоросійським Університетом на відзначення сторіччя від дня народження М. В. Гоголя. Автор зазначає, що головна сила Гоголя - в його сатирі. “Он выставил неприглядныеобщественные явления в такой яркой картине, что вся мыслящая Русь содрогнулась». Ящуржинський захоплюється творчістю Гоголя, особливу увагу приділяє поемі

“Мертві душі”.

22. Ящуржинський Х. Проводи / Х. Ящуржинський // Сяйво. - 1914. - Ч. 4. - С. 124.

Про Великодні поминальні звичаї в Україні.


23. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Т. 41а. Яйцепровод — V / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - Санкт-Петербург : Тип. Акц. О-ва Брокгауз-Ефрон, 1904. - 955 с.

На с. 872 подано короткі біографічні відомостіпро Х. П. Ящуржинського та інформацію про його наукову діяльність.


24. Музичко О. Архів професора Івана Линниченка: історія формування, склад, інформаційний потенціал / Олександр Музичко // Архіви України. - 2008. - № 3-4. - С. 135-149.

Досліджено особовий архівний фонд Івана Андрійовича Линниченка — помітної постаті серед українських істориків кінця XIX - початку XX століття, вихованця В. Антоновича, спеціаліста з історії середньовічної Галичини. Серед багатого епістолярію історика, на с. 145 автор згадує лист до І. Линниченка відомого українського етнографа Х. Ящуржинського, в якому він розповідає про обставини свого життя в середині 1910-х років. Зазначено, що лист написаний одночасно українською та російською мовами і зберігається в Держархіві Одеської обл. (Ф. 153. - Оп. 1. - Спр. 254. - Арк. 1-11).

25. Павленко М. У перекладі з грецької — золотоцвітний (Хрисанф Ящуржинський: хто це?) / Марина Павленко // Київська старовина. - 2003. - № 4. - С. 141-150.

Досліджено життєвий та творчий шлях історика, краєзнавця, етнографа Х. Ящуржинського. Особливу увагу приділено періоду перебування Хрисанфа Петровича у с. Молодецькому, куди він перебрався по закінченні наукової діяльності у 1911 р. Цікавими єспогади односельців вченого, наведені у статті. Так, за згадкою М. Г. Чорнописького, Крисань любив слухати колядки, щедрівки, деякі просив заспівати двічі, щедро винагороджуючи за це гривениками й цукерками. Зазначено, що молодеччани свідчать про “генеральство” Ящуржинського. Однак, пише автор статті, документів, які б підтвердили це, виявити не вдалося. Утім, навряд чи Ящуржинський, наголошується в статті, переймався своїми військовими чинами, оскільки за покликанням і суттю був передовсім просвітителем, ученим і патріотом України.

26. Павленко М. “Хороший був дядько...” (Маловідоме про Хрисанфа Ящуржинського) / Марина Павленко // Берегиня. - 2003. - № 3 (38). - С. 3-14.

Дослідницьке есе про Х. П. Ящуржинського. 2002 р. авторка побувала з групою студентів Уманського педагогічного університету на батьківщині вченого у с. Молодецькому на фольклорно-етнографічній практиці, проаналізувала архівні документи, клірові відомості церков Уманського повіту за 1860 р., виявила цінні дані про родину Ящуржинських, зібрала свідчення людей, які бачили Хрисанфа Петровича, спілкувались з ним та пам'ятають як “скромного, доброго, невисокого чорнявого дідуся “з паличкою”.

27. Федорова Л. Д. Діяльність Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва зі збереження культурної спадщини України. 1910-1920 рр. / Л. Д. Федорова ; НАН України, Ін-т історії України. - К., 2008. - 296 с.

Висвітлено всінапрями діяльності першої спеціалізованої пам'яткоохоронної громадської структури в Україні, яка ставила за мету виявити, облікувати та зберегти пам'ятки культури всіх видів і типів, як нерухомі, так і рухомі. Членами Товариства були відомі вчені, краєзнавці, культурні, громадсько-політичні та державні діячі.

На с. 65 — про лист О. Мердера до голови Уманського відділення Київського товариства охорони пам'яток Х. Ящуржинського від 31 січня 1917 р.. в якому він пропонує встановити спостереження за випадковими знахідками, що можуть бути знайдені під час будівництва залізниці Гришине-Рівне (відрізок Квіткове-Жашків).

На с. 135 зазначено, що у 1916 р. Імператорська Археологічна комісія доручила Київському товариству охорони пам'яток надіслати висновки щодо можливості продажу старовинної церкви в с. Бродецьке (нині село Катеринопільського району Черкаської обл.), про що клопотав місцевий священник. Повідомляється, що голова Уманського відділення Товариства Х. Ящуржинський 25 травня 1916 р.оглянув храм св. Михаїла, споруджений у 1760 р.

На с. 228-232 — про історію створення та основні напрямки діяльності Уманського відділення Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва, ініціаторами організації якого виступили член Одеського товариства історії і старожитностей, член Таврійської вченої архівної комісії Х. Ящуржинський, нотаріус З. Краковецький, інспектор і учитель історії Уманського комерційного училища 1-го товариства викладачів П. Горянський та інші діячі. Зазначено, що на перших загальних зборах Уманського відділення 17 січня 1914 р. Х. Ящуржинський зробив доповідь про програму діяльності Товариства. Найближчими завданнями відділення було визначено: збирання відомостей про історичні місцевості, урочища, кургани, села, про найцікавіші в історичному відношенні міста та містечка; вивчення топографії, укріплень та валів старовинної Умані; історії барських конфедератів; польського та єврейського населення регіону часів Коліївщини; документів і переказів про військові поселення Київської та Подільської губерній; опис історичних споруд, старовинних вулиць, будинків Умані; проведення археологічних екскурсій; збирання відомостей і, по можливості, фотографій мистецьких творів(картини, бронза, фарфор, скульптура, меблі, тканини); музичних пам'яток (пісні, колядки, вірші); музичних інструментів. Відразу було поставлено завданням організацію власних музею і бібліотеки. Першим головою Уманського відділення обрали М. Бутирського, товаришем голови — Х. Ящуржинського. У 1913 р. Х. Я. Ящуржинський очолив відділення. В 1914 р. до його складу обрали відомих вчених і діячів культури України: директора Київського художньо-промислового і наукового музею М. Біляшівського та хранителя музею Д. Щербаківського, фольклориста, хорового диригента і композитора П. Демуцького, директора Центрального архіву давніх актів при Університеті св. Володимира І. Каманіна, професора Одеського університету І. Линниченка та ін. Л. Д. Федорова пише, що на жаль, Товариство не встигло розгорнути діяльність з виконання усіх поставлених завдань. Разом з тим, факт його заснування є свідченням того, що Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва прагнуло створити в краї підпорідковану йому мережу місцевих громадських пам'яткоохоронних структур.

28. Федорова Л. Д. З історії пам'яткоохоронної та музейної справи у Наддніпрянській Україні. 1870-і - 1910-і рр. / Л. Д. Федорова ; НАН України, Ін-т історії України. - К., 2013. - 373 с.

Здійснено комплексний історичний аналіз діяльності провідних пам'яткоохоронних структур кінця ХІХ — початку ХХ ст. Висвітлено процес започаткування національних форм музейництва; правові та теоретичні засади розвитку пам'яткоохоронної галузі у Наддніпрянській Україні.

На с. 98 зазначено, що 1916 р. Імператорська археологічна комісія доручила Київському товариству надіслати висновки щодо можливості продати старовинну церкву св. Михаїла в с. Бродецьке Звенигородського повіту. Як пише автор книги, голова Уманського відділення Товариства Х. Ящуржинський оглянув храм та інформував, що вівтар, начиння, ікони вже перенесено в нову церкву. Від старого іконостаса, повідомляв Ящуржинський, збереглися дві місцеві ікони — Спасителя і Богоматері в кіотах гарного дерев'яного різьблення XVIII ст. та царські врата такого самого різьблення.

На с. 100 зазначено, що за пропозицією керівництва Товариства охорони пам'яток було здійснено огляд призначеної для знесення старої церкви Успіння Пресвятої Богородиці в м. Іваньки Уманського повіту Київської губернії (тепер село Маньківського району Черкаської обл.), акт якого датований 12 червня 1915 р. і підписаний головою Уманського відділення товариства Х. Ящуржинським та парафіяльним священиком В. Ганкевичем.

29. Шендеровський В. Хресанф Ящуржинський, етнограф і фольклорист / Василь Шендеровський // Пам'ять століть. - 2006. - № 6. - С. 170-173.

Опрацьовано статті про Х. Ящуржинського письменника-краєзнавця Г. Зленка “Одісея Хресанфа Ящуржинського”, опубліковану 4 липня 1997 р. у газеті “Кримська світлиця” та письменниці, землячки вченого Марини Павленко “Хороший був дядько...” (Маловідоме про Хрисанфа Ящуржинського)”, надруковану в часописі “Берегиня” (№ 3 за 2003 р.).

30. Демченко Я. Правда об украинофильстве / Я. Демченко. - Киев : Тип. Т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1906. - 40 с.

На титульній сторінці видання — напис: “Хр. Ящуржинский. Одесса, 3.ІІІ.1906 г.”, що засвідчує приналежність книги Х. П. Ящуржинському.

Книга відомого публіциста, російського та українського громадського діяча Якова Григоровича Демченка (1842-1912) пронизана любов'ю до українського народу, його духовності, милозвучної української мови та пісні. Автор пише: “У малороссов есть выдающаяся национальная черта:... стараться проявлять блеск остроумия, юмора, картинности, образности выражений и вообще красноречия... Эта характерная черта очень способствовала развитию малорусского языка и довела его до высокой степени совершенства в отношении богатства, выразительности и образности. Такие свойства языка в действительности вполне гармонируют с высокими умственными и художественными качествами малорусского народа, да иначе это и быть не могло».

Автор досліджує роль І. Котляревського в історії «малорусского языка и литературы» і порівнює її з внеском Данте в історію розвитку італійської мови і літератури. Наголошує на народності творів Шевченка, Стороженка, Гулака-Артемовського, Кропивницького та інших письменників. Автор книги наводить докази того, що “образование великорусского наречия последовало позже малорусского». Як висновок, Демченко зазначає: “Украинофилы в лице своих передовых людей повинны лишь в любви к родине, к родному языку и литературе. Эта склонность дает им возможность познавать свой народ и его духовные проявления, как часть целого славянства, и направлять свою деятельность, стоя на родной почве».

31. Линниченко И. Вече в Киевской области : кандидатское сочинение / И. Линниченко. - Киев : В университет. тип. (И. Завадского), 1881. - 65 с.

Книга містить дарчий напис І. Линниченка : “Любезнейшему и услужливейшему из товарищей Хрисанфу Петровичу Ящуржинскому в знак приязни автор», який свідчить про те, що І. Линниченко подарував її Х. Ящуржинському і вона, скоріш за все, зберігалася в його бібліотеці. Автор досліджує історію державного та громадського устрою давньої Русі, зокрема виникнення, зростання та занепад Київського віча. Линниченко погоджується з думкою професора Самоквасова, який вважав, що слово “віче” має декілька значень. Зокрема, його можна трактувати як нараду взагалі, як народні збори та як орган політичної влади народу.


32.Максимович М. Начатки русской филологии. Кн. 1. Об отношении русской речи к западнославянской / М. Максимович. - Киев : В тип. Феофила Гликсберга, 1848. - 212 с.

Досліджено систему слов'янських нарічч, ступінь спорідненості між ними. Зокрема, розглянуто систему Добровського, який виділив 10 слов'янських нарічч і розподілив їх у 2 розряди: антський і власне слов'янський. Проаналізовано успіхи цієї системи у філології, а також її недоліки. Досліджено зміни, які вніс до системи Добровського відомий чеський мовознавець Шафарик, розділивши слов'янські наріччя на “2 молви, 7 речей и 14 наречий”.

33. Мочульский В. К истории малорусского наречия. Житие св. Савы Освященного по пергаментной рукописи ХІІІ в. / В. Мочульский. - Одесса : Тип. Шт. Одесского воен. Округа, 1894. - 24 с.

Книга — подарунок автора Х. Ящуржинському, про що свідчить напис на титульному аркуші: “Многоуважаемому Х. П. Ящуржинскому от автора».

Літературознавець Василь Мочульський (1856-1920) детально дослідив пам'ятку писемності — пергаментний рукопис ХІІІ ст., видану у 1890 р. Імператорським Товариством поціновувачів давньої писемності за редакцією професора І. В. Помяловського. Рукопис, зазначає автор, був подарований князю П. Вяземському в Палестині, в монастирі св. Савви. У 1884 р. князь Вяземський подарував його Товариству.

34. Мочульский В. Следы народной Библии в славянской и в древне-русской письменности / В. Мочульский. - Одесса : Тип. Шт. Войск Одесского воен. Округа, 1893. - 281 с.

Видання, ймовірно, було подаровано Х. Ящуржинському В. Мочульським разом з книгою “К истории малорусского наречия”, адже дарчий напис та датана обох книгах є ідентичними. Автор досліджує особливості слов'янської та давньоруської писемності з точки зору біблейсько-апокрифічних сюжетів.

35.Соболевский А. Очерк русской диалектологии. [Ч.] 2. Белорусское наречие / А. Соболевский. - [Б. м. : б.и., 189-]. - 28 с.

Розглянуто особливості білоруського наріччя в різних місцевосцях Російської імперії : Вітебській, Віленській, Смоленській, Могильовській, Мінській губерніях.

Книга містить автограф Х. Ящуржинського.


36.Словарь російсько-український. Т. 3. П-С / зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка. - Львів : З друк. Наук. Т-ва імені Шевченка / під зарядом К. Беднарського, 1896. - 242 с.

Додаток до “Зорі” 1896 р.

Книга, скоріш за все, належала Х. Ящуржинському, адже містить його автограф на титульній сторінці “Хр. Ящуржинський. Молодецьке, 1 липня 1910 року”.

Один з упорядників словника — М. Уманець зазначає: “Ми дивимось на нашу працю тільки як на пробу улаштування більш або менш значної частини словарного матеріалу, сподіваючись, що й така праця може бути хоч трохи пожиточна для наших письменників, а може стане у якій пригоді і будущим трудівникам на полі української лексикографії”. М. Уманець зазначає, що робота з укладання словника розпочиналася разом з О. Пчілкою, М. Старицьким та “іншими земляками”. Але спвпраця тривала лише до видання 2-го тому. В подальшому , пише Уманець, “решту мусив доробляти я сам”. Укладач висловлює подяку Є. Чикаленкові, що значними коштами допоміг видати цю працю, і К. Паньківському, “під доглядом котрого вона друкувалася”.


37. Яковлев В. А. К истории заселения Хаджибея. 1789-1795 : к столетию завоевания Хаджибея / В. А. Яковлев. - Одесса, Тип. А. Шульце, 1889. - 57 с.

Дарчий напис на титулі книги « Хрисанфу Петровичу Ящуржинскому от автора» свідчить про те, що видання зберігалося в бібліотеці Х. П. Ящуржинського. Автор досліджує історію “южной красавицы» - м. Одеси.

38. Ящуржинский Х. Свадьба малорусская как религиозно-бытовая драма / Х. Ящуржинский. - Киев : Тип. Корчак-Новицкого, 1896. - 40 с.

Оттиск из журнала «Киевская старина»».

Книга була подарована автором Музею Уманської Української гімназії у січні 1919 року, про що свідчить відповідний запис на титульній сторінці видання.

Підготувала бібліотекар І категорії НДВ стародруків, цінних та рідкісних видань Смирнова С. М.

 
< Попередня   Наступна >
Авторизація




Якщо Ви не є читачем Бібліотеки, Ви можете відправити заявку на запис тут.
Нове на сайті
Глобальний пошук
Рік німецької мови в Україні
НІБ України в соцмережах
Facebook

Follow @HistoricalLib

Wi-FiYoutube



Перегляд електронних колекцій on-line надається лише авторизованим користувачам

Нові надходження
Новини Deutsche Welle