22.08.2018
 

Головна сторінка
Проекти НІБ України
Путівник по краєзнавчих веб-ресурсах бібліотек України
Електронні ресурси
Книжкові виставки
Державні закупівлі
Наші видання
Концепція розвитку НІБ України до 2020р.
Імідж-каталоги:
  • NEW! 22-23 жовтня 2018р. семінар-практикум
    «Захист культурних цінностей: проблеми та перспективи»
ПРЕС – РЕЛІЗ

Неповторні риси книг:

серія нарисів

УВАГА!
Зареєстрованим користувачам надаються додаткові послуги:
  • Перегляд електронних колекцій on-line;
  • Попереднє замовлення документів з електронного каталогу (до 10 примірників) з терміном бронювання до 20 днів;
  • ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?
  • Добір джерел за вказаними темами з фондів НІБ України;
  • Індексування наукових статей та монографій за УДК (відділ опрацювання фонду та організації каталогів, кімната 3, перший поверх).
Пересопницьке Євангеліє - феномен української духовної культури Версия для печати Отправить на e-mail

2016 рік – особливий в історії України. Цього року виповнюється 455 років Пересопницькому Євангелію – рукописній святині нашої держави і унікальній пам’ятці культури і мистецтва.

До 455-річчя створення манускрипту у НДВ стародруків, рідкісних та цінних книг Національної історичної бібліотеки України підготовлено експозицію, на якій представлено видання, що досліджують історію написання Євангелія, особливості його мистецького оформлення, внесок українських подвижників у справу збереження і розвитку своєї культурної та релігійної самобутності.

Рукописні книги XI-XVIII ст. - непересічне явище в історії української культури. Цінні пам'ятки історії, вони становлять одне з найважливіших історичних джерел, адже є документальними свідченнями розвитку мови, літератури, книжкової орнаментики, письма й сюжетної мініатюри. Нині налічується декілька тисяч раритетів, що зберігаються як в Україні, так і в бібліотеках та архівах інших країн.

Унікальною пам'яткою української мови та взагалі рукописно-книжкової культури нашої держави є Пересопницьке Євангеліє — об'єкт особливої уваги палеографів, археографів, кодикологів, книгознавців, мистецтвознавців та усіх, хто цікавиться історією своєї країни. Пересопницьке Євангеліє — перший з відомих перекладів канонічних текстів староукраїнською мовою. Ця унікальна пам'ятка культури України є еталоном волинської рукописної школи XVI с., що свідчить про існування на галицько-волинських теренах потужної художньої традиції, не втраченої від давньоруського часу, підтримуваної й розвинутої у місцевому мистецькому осередку. За красою, витонченістю, довершеністю орнаменту, письма та художнього оздоблення, вона не має собі рівних серед тогочасних пам'яток.

Подвижницьку працю по створенню Євангелія розпочато монахами Григорієм та Михайлом 15 серпня 1556 року. Спочатку було написано Євангеліє від Матфія і першу половину тексту Євангелія від Марка. Згодом роботу було припинено і відновлено в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні — це с. Пересопниця Рівненської обл.), де дописано Євангеліє від Марка і створено Євангелія від Луки та Іоана, а також Післямова і Місяцеслов. Повністю робота завершилася 25 серпня 1561 року.

Щодо місця початку створення пам'ятки існують різні тлумачення вчених. В багатьох джерелах, що досліджують історію створення Євангелія вказано, що написання його розпочато в селі Двірець (тепер Ізяславського району Хмельницької області) в місцевому Троїцькому монастирі. Як зазначає сучасний дослідник М. Федоришин, навколо фрази в оригінальному тексті “Вдворци монастыри Жеславськім”, в процесі вивчення рукопису виникла помилка, якій судилося довге життя. Розвивати думку про “дворець-монастир” став Олександр Грузинський. Він зазначав, що оскільки ініціатива зі створення книги належить “Дворецькому монастирю”, то Євангеліє однаковим правом можна називати як Дворецьким, так і Пересопницьким, а в подальшому навіть вживав назву Дворецько-Пересопницький список. Таким чином, початок написання Пересопницького Євангелія О. Грузинський пов'язав із “монастирем Дворецким”, тобто розташованим у селі Двірець. У своїй праці “Пересопницкое Евангелие как памятник искусства эпохи Возрождения в Южной России в XVI в.” (Київ, 1911) він процитував примітку з публікації В. Стасова “Славянский и Восточный орнамент”, де вказано, що Пересопницьке Євангеліє було написане “в монастирі Святої Трійці, у Заславі”, але, як пише М. Федоришин, не зрозумів змісту і не надав примітці належного значення. Теорії щодо створення Євангелія у Дворецькому монастирі дотримуються і сучасні вчені: І. Чепіга, Л. Гнатенко, А. Зінченко, П. Кралюк, О. Тимимощук та ін. Інші вчені, зокрема А. Романовська, В. Федотов, В. Пограничний, заперечують версію про село Двірець. Як зазначає М. Федоришин, після уважного прочитання першоджерела, прискіпливого вивчення кожної літери стає зрозуміло, що монастир Святої Трійці був розташований на території дитинця міста Заслава. В оману дослідників, на думку вченого, ввело слово “двірець”. За словником Б. Грінченка воно означає “огороджену, замнуту територію біля садиби (замку)”. Тут проживало найближче оточення володаря: урядовці, боярство, духовенство, військо, словом, тогочасна еліта Заславського князівства. “Дворецьку концепцію” походження документу ставить під сумнів також інвентар Пересопницького монастиря і села Пересопниці, складений ігуменом Сімеоном Косовським під час передачі монастиря своєму наступникові ігумену Макарію Созанському 25 жовтня 1600 р. Тут читаємо: “новий будинок на двірці”, “пекарню на двірці”. Тобто слово “двірець”, “дворці” вживається не як власна назва, а як назва загальна.

Про творців Пересопницького Євангелія дізнаємося із самого рукопису. У Післямові до книги писар докладно описав коло людей, причетних до створення видання. Це княгиня Анастасія Заславська, уроджена княжна Гольшанська, дружина князя Кузьми Івановича Заславського, після його смерті — ігуменя Параскева родового Свято-Троїцького монастиря у Заславі, яка була замовником, організатором та фундатором проекту; зять Анастасії - князь Іван Федорович Чорторийський, володар Клеванського князівства, власник Пересопницького православного монастиря у 1557-1561 роках, який надав монастир творцям рукопису у повне користування; дружина князя Івана - княгиня Ганна Чорторийська, донька Анастасії, уроджена княжна Заславська, відома прихильниця православ'я, яка заступила матір в ролі організатора та фундатора проекту в Пересопниці; архімандрит Пересопницького православного монастиря Різдва Богородиці Григорій — укладач, перекладач і писар; писар Михайло Василієвич, син протопопа Саноцького — перекладач, редактор, писар та художник-оформлювач; учень писаря Михайла. Доречно також, як зазначає М. Федоришин, згадати ще двох осіб, причетних до створення Четвероєвангелія. Це чоловік Анастасії Заславської — Кузьма Іванович Заславський та її син — володарі Заславського князівства, які матеріально забезпечили комфортні умови праці для творців рукопису в початковий період. Невідомим залишається ім'я художника книги. Насьогодні існують лише здогадки, хто малював мініатюри та орнаментальні прикраси Пересопницького Євангелія, оскільки жодна приписка не згадувала імені маляра, який чомусь побажав залишитися невідомим. Рукопис багатий на численні заставки, ініціали, орнаментації записів, колофонів, кінцівок, рубрикаційних та пунктуаційних знаків та інші прикраси. Зустрічаються також контурні прості малюнки, елементи та мотиви зооморфного, антропоморфного й сюжетного орнаментів. Декорованим також є й рукописний шрифт письма. Дослідники вбачають в оформленні Пересопницького Євангелія як ренесансні впливи, так і вміле поєднання західноєвропейських та місцевих традицій. Можливо, художнє оформлення книги належало різним мистцям, адже малюнки стилістично різняться між собою. Вивченням малярського оздоблення рукопису займалися у різні часи Павло Житецький, Олександр Грузинський, Григорій Павлуцький, Павло Жолтовський, Яким Запаско, Лев Скоп та інші дослідники. Узагальнивши різні висновки вчених, можна виділити такі версії щодо ім'я автора малюнків. Це міг бути замковий маляр князя Олександра Чорторийського — Антон Дяк, або, як вважає мистецтвознавець Л. Скоп, Федуско, маляр із Самбора. За допомогою методу формального аналізу, порівнюючи пересопницькі мініатюри з багатим творчим доробком Федуска, він стверджує, що саме цей маляр оздобив Пересопницьке Євангеліє. На думку Я. Запаска, ініціали, орнаментації записів, колофонів, кінцівок, рубрикаційних та пунктуаційних знаків виконав писар Михайло Василієвич. Окремо потрібно сказати про цінну оправу Євангелія. Оскільки книгою користувалися впродовж століть, палітурку (оправу) рукопису довелося міняти кілька разів. Про первісну оправу є свідчення в післямові рукопису, де сказано, що на верхній дошці “єсть виображенно распятіє Господа Бога спасителя нашого Ісуса Христа”. Ці дані підкріплюються й відомостями з інвентаря Пересопницького монастиря 1600 р. Як видно з запису, верхня кришка Євангелія була оздоблена чотирма срібними наріжниками, на яких, найімовірніше, були зображення чотирьої євангелістів та середником із зображенням розп'яття Христа. Наступну оправу, ймовірно, було виготовлено у 1701 р., коли гетьман Іван Мазепа вирішив подарувати Євангеліє Переяславському кафедральному собору, який він побудував та прикрасив власним коштом. У 1840-х роках оправа була поновлена — припасовано нижню дошку, кришки зі зворотів заклеєні папером, приклеєні форзаци, оправу було покрито зеленим оксамитом. У такому вигляді Пересопницьке Євангеліє зберігається до сьогоднішнього дня.

Доля святині є досить цікавою і драматичною. Після написання Євангеліє тривалий час зберігалося у Пересопницькому монастирі. У 1609 році монастир згадується як уніатський, потім королем Сигізмундом ІІІ обитель було передано Клеванській єзуїтській колегії. Оригінальну і досить переконливу версію подорожі пам’ятки у часі висунув М. Федоришин. Він висловлює думку, що під час національно-визвольної війни, у 1648 році, коли клеванські єзуїти були розгромлені і пограбовані козацькими військами та повсталими міщанами з м. Звягеля під орудою кушніра Михайла Тиші, Пересопницьке Євангеліє опинилося в руках ватажка, який вивіз його з собою до Звягеля. Ймовірно, вважає вчений, Тиша передав книгу Герасиму Яцкевичу, який, за наказом Б. Хмельницького, виконував в той час обов'язки намісника Волинської землі і взагалі, був не лише військовим діячем, але й дипломатом, високоосвіченою людиною, мав духовну освіту. Дослідник висловлює припущення, що Г. Яцкевич міг передати раритет до родини Степана Мазепи — батька майбутнього гетьмана України, або до Печерського монастиря. Із С. Мазепою познайомились вони на дипломатичній ниві, а через дружину С. Мазепи — Марину Мокієвську, яка, як і Яцкевич була членом Луцького Хрестовоздвиженського братства, потоваришували на релігійно-громадських засадах. Марина Мокієвська-Мазепа після смерті чоловіка взяла ім'я Магдалени, стала ігуменею Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді в 1686-1707 рр.). Таким чином Пересопницький рукопис міг потрапити до Києво-Печерського монастиря. Цілком ймовірно, що коли гетьман І. Мазепа у 1701 році звернувся за порадою до матері, що подарувати новозбудованому Переяславському кафедральному собору, то вибір пав саме на Пересопницьке Євангеліє. Документально підтверджено той факт, що у 1701 р. гетьман подарував книгу Переяславському кафедральному собору, який був споруджений його коштом. 17 квітня 1701 р. було зроблено відповідний запис у Євангелії: “Сіє Євангеліє прислано і дано єст от ясмневельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, войск єго царського пресвітлого величества Запорозких обох сторон Дніпра гетмана і славного чина святого апостола Андрея кавалера, до престола переяславского єпископского; которий от єго ж ктиторской милости создан, отновлен і драгоціннимі утварі церковними украшен при преосвященном єпископі Захарії Корниловичі”. На цей запис першим з дослідників звернув увагу у 1845 р. Тарас Шевченко в якості члена Археографічної комісії. Майже 100 років Євангеліє зберігалося в соборі, а потім, у 1799 р., опинилося в бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Тут його в 1837 р. виявив археограф Осип Бодянський, який і увів Пересопницький рукопис до наукового обігу. У 1862 р. духовну семінарію з Переяслава перенесли до Полтави, куди “переїхало” і Пересопницьке Євангеліє. У 1873 р. книгу передали тодішньому міністрові народної освіти і обер-прокуророві Синоду графу Д. Толстому і вона опинилася в Петербурзі. Потім видання потрапило до великого князя Петра Георгійовича, принца Олденбурзького і лише після його смерті, в 1881 р., за сприяння вдови покійного Терези, Євангеліє повернулося до бібліотеки Полтавської духовної семінарії. На початку ХХ ст. у Полтаві, в приміщенні консисторії було створено єпархіальне давньосховище. У 1907 р. сюди було передано пам'ятку, яку вивчали літературознавець В. М. Перетц та філолог-палеограф О. С. Грузинський. Згодом, у 1915 р. Євангеліє передали до музею земства, який потім називався пролетарським і, нарешті, історико-краєзнавчим. Під час Другої світової війни книгу евакуювали до м. Уфи, де вона зберігалася у приміщенні краєвого історико-краєзнавчого музею. У повоєнні роки видання повернулося на батьківщину, але не до Полтави, а до Києва. Довго лежало на звалищі під сходами в одному з приміщень Києво-Печерської лаври. Одна з працівниць заповідника звернула увагу на незвичну книгу. Запросили відомого вченого, професора Сергія Маслова, який і ідентифікував унікальну знахідку. Деякий час Євангеліє зберігалося у фондах музею-заповідника Києво-Печерської лаври. У 1948 р. книгу передали до відділу рукописів Бібліотеки Академії наук УРСР ( нині — Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського), де пам'ятка зберігається і донині.

Пересопницьке Євангеліє — не лише пам'ятка культури і мистецтва України, це — гордість нашої Батьківщини, символ державності. На цій святині присягають на вірність народові Президенти України.


Пересопницьке Євангеліє / Київська Митрополія Української Православної Церкви. - Факсимільне видання. - Київ : АДЕФ-Україна, 2008. - 482 л. - (1020 років Хрещенню Русі). - На старослов'янській мові.

Точне відтворення фоліанту сучасними засобами друку. Враховуючи вік книги та її складну долю, факсиміле — унікальне видання.

Книга повністю відповідає оригіналу: колір тла сторінок, чорнила, ілюстрації, “історичні плями”, пошкодження, позначки та автографи.

Папір для виготовлення блоку відлитий у Швеції, його фізичні й тактильні якості відповідають середньовічному пергаменту.

Обкладинка відновлена на підставі згадок джерел і описів сучасників з урахуванням традицій оформлення книг у XVI столітті, оправа шкіряна з посрібленими наріжниками.

Пересопницьке Євангеліє 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського; Ін-т укр. мови, Укр. мовно-інформ. фонд ; вид. підгот.. І. П. Чепіга за участю Л. А. Гнатенко ; наук. ред. В. В. Німчук ; ред. кол.: О. С. Онищенко (гол.) [та ін.]. - Київ, 2001. - 700 с.

Пересопницьке Євангеліє 1556-1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т укр. мови, Укр. мовно-інформ. фонд ; вид. Підготув. І. П. Чепіга за участю Л. А. Гнатенко ; наук. ред. В. В. Німчук ; ред. кол.: О. С. Онищенко (гол.) [та ін.]. - Вид. 2-ге, допов. - Київ, 2011. - 700 с. : 24 л. фот.

Видання містять транслітерований текст Пересопницького Євангелія, який повністю наближений до оригіналу і відбиває основні особливості правопису пам'ятки. Згідно з оригіналом текст поділяється на глави і зачала. На початку глав, крім першої глави кожного Євангелія, в рамці вміщено сумарій, у ньому викладається короткий зміст глави, якій він передує. Нумерацію глав та зачал, як і в рукопису, відбито на бічних полях. Початок тексту глави та зачала в публікації виділено в абзац; у межах зачала також іноді виділяються абзаци. На бічних полях кожного з чотирьох Євангеліїв міститься ще нумерація притч, яку здійснював писець, частково, очевидно, доповнював редактор, однак передано її не послідовно, як іноді і нумерацію зачал, тому в публікаціях пропущена нумерація подається в квадратних дужках.

Глоси, які в пам'ятці вписано до тексту в кіноварних рамках, виділено курсивом і підкреслено.

В оригіналі на нижніх полях текстів Євангеліїв писано так звані вкази, коли читати певний текст. В публікаціях вкази з зачалами пов'язані посторінковими виносками, окремими для кожного Євангелія.

Пізніші записи, наявні в пам'ятці, що стосуються історії й побутування, відзначено зірочкою над номером аркуша та подано у примітках.

Основний текст пам'ятки, писаний уставом, надруковано шрифтом одного розміру, а тексти, писані півуставом, виділено меншим кеглем — сумарії, колонтитули, вкази, покажчики глав і зачал, а також записи.

Окрім транслітерованого тексту Пересопницького Євангелія, до видань вміщено дослідження вчених, присвячені цій пам'ятці книжкового мистецтва. Це, зокрема, стаття кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту української мови НАН України І. П. Чепіги “Пересопницьке Євангеліє — унікальна пам'ятка української мови”, публікація кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського - Л. А. Гнатенко “Письмо Пересопницького Євангелія та графіко-орфографічні особливості пам'ятки”, дослідження доктора історичних наук, професора, директора Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Л. А. Дубровіної та Л. А. Гнатенко “Археографічний та кодикологічний опис пересопницького Євангелія”, а також бібліографія праць про Пересопницьке Євангеліє, укладачем якої є І. Чепіга.

У виданнях розміщено повний словопокажчик з вичерпною граматичною характеристикою кожної словоформи та її локалізацією в тексті.


Бодянский И. Донесение г. Министру народного просвещения магистра Московского университета Иосифа Бодянского из Праги от 23 марта 1838 года / И. Бодянский // Журнал Министерства народного просвещения. - 1838. - № 5 (Май). - С. 392-404.

Осип Бодянський — видатний український та російський філолог-славіст і педагог, який першим у 30-х рр. ХІХ ст. відкрив Пересопницьке Євангеліє. Середню освіту Бодянський отримав у Полтавській духовній семінарії в м. Переяславі. Саме у Переяславській семінарській бібліотеці до його рук потрапила видатна пам'ятка староукраїнської літературної мови ХVI ст. - Пересопницький рукопис 1556-1561 рр. У 1831-1835 рр. навчався на словесному відділенні Московського університету, 1837 р. - захистив дисертацію “Про народну поезію слов'янських племен” і став першим в Росії магістром словесних наук (слов'янських наріч).

У своєму повідомленні Осип Максимович подає такий зовнішній опис знайденого Євангелія: “...величиной слишком 1/2 аршина, оправлено в доски, оббитые малиновым бархатом, из коих уцелела только одна первая; писано прекраснейшим большим уставом, весьма хорошими чернилами: всех листов в нем 482. Это Евангелие важно, во-первых, как единственный памятник перевода четырех Благовестий на южно-русский (малороссийский, украинский, русинский) язык. До сих пор мы не знали, что малороссияне (в обширном смысле), имея вместе с прочими славянами греческого исповедания Св. Писание на древне-славянском, церковно-книжном языке, давно уже пытались перевести его, для большего уразумения и понятия, на свой живой, разговорный, общенародный язык». Тут же дається доволі розгорнута характеристика мови рукопису: “...язык этого Евангелия чисто южнорусский, преимущественно русинский, которым говорят в прежней Червенной (Червленой, Красной), ныне Галицкой Руси».

Повідомленням О. Бодянський сподівався привернути увагу міністра до знайденого рукопису з метою його придбання. Однак, справа так і не зрушила з місця, і рукопис тоді залишився в Україні.

Житецкий П. И. О Пересопницкой рукописи / П. И. Житецкий // Труды Третьего археологического съезда в России в Киеве. - Киев, 1878. - Т. 2. - С. 221-230.

Павло Гнатович Житецький — український мовознавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, доктор російської словесності (1908 р.), член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1898 р.), член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (1903), учений, який започаткував і розвинув новий напрямок — історію української літературної мови, досліджував історичну фонетику української мови, зокрема Пересопницького Євангелія, вивчав українську літературу XVIII-XIX ст., заклав підвалини розвитку теорії та практики українського перекладу.

У статті вчений розглядає рукопис у колі інших перекладних конфесійних текстів XVI ст. як невід'ємну частину писемної культури народу, вважає його таким же повноправним джерелом вивчення літературної мови свого періоду, як і оригінальні тексти. П. Г. Житецький описав історичні обставини, в яких виникла пам'ятка, підняв питання про її джерела, наголосивши на тому, що самі творці писали про переклад “из языка блъгарского на мову роускоую», зробив спробу визначити автора перекладу. Значне місце в рефераті відведено характеристиці графіки рукопису, відзначено при цьому риси південнослов'янського впливу, коротко охарактеризовано палеографічні та фонетичні риси пам'ятки, підкреслено її значення для вивчення історії української мови. Як висновок, дослідник зазначає: “[Рукопись] выражает, по нашему мнению, с достаточной ясностью звуковые особенности малорусского наречия в средней стадии его исторического развития, и потому представляет средний пункт, от которого идут исторические линии вверх и вниз, т. е. к векам XV, XIV и далее, с другой стороны, к веку XVII и XVIII. Изучение Пересопницкой рукописи не только с фонетической стороны, но и со стороны лексической, а также синтаксической, могло бы привести к результатам чрезвычайно важным. Пред нами бы открылась такая страница в умственной жизни этого края, которая могла бы осветить глухие века XV и XIV, а вместе с тем могла бы восполнить недостающие страницы, вырванные позднейшими переворотами, совершившимися на южнорусской земле».

Драгоманов М. П. Собрание политических сочинений : с биографическим очерком и портретом автора. Т. 2. - Paris : Societe Nouvelle de Librairie et D'edition, 1906. - 874 с.

Печатается по инициативе и на средства украинцев-демократов.

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч.

На с. 552-598 надруковано «Литературно-политические заметки», присвячені різним питанням історії і культури в Російській імперії. Зокрема, в ч. 3, яка називається “Языки, конфискованные Святейшим Синодом», Драгоманов, окрім інших питань, прослідковує історію викладення Біблії “на живых языках». Згадується “Біблія Руска” доктора Фр. Скорини, “католика из Белоруссии, сделанная в начале XVI в. языком, крайне близким к народному белорусскому», а також переклад Біблії на українську мову — Пересопницьке Євангеліє. Ці переклади, як зазначає Драгоманов, свідчать, що “в этих странах, открытых тогда общеевропейским влияниям, эпохи возрождения наук и реформации, религиозная и вообще культурная жизнь шла по дороге демократизации и свободы».

В примітках М. Драгоманов розповідає про долю Пересопницького Євангелія після того, як воно “переїхало” разом з переяславською семінарією у Полтаву і було передано “полтавскими духовными» міністру і обер-прокурору Синоду графу Толстому.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 6. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. - Київ ; Львів : Накладом автора (Друкарня П. Барського), 1907. - 667 с.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) — український історик, громадський і політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки. Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської АН, почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв, член-кореспондент ВУАН та АН СРСР, багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, автор понад 2000 наукових праць.

На с. 430-431, у розділі 5 “Культурно і релігійно-національний рух на Україні в XVI віці”, М. Грушевський пише про Пересопницьке Євангеліє, мова якого “справді значно зближена до народної” і зазначає, що Пересопницьке Євангеліє “було у нас не одиноким. Учительні євангелія XVI в. ... дають цілий ряд незалежних від себе текстів, більше або менше зближених до народної мови”.

Грузинский А. С. Пересопницкое Евангелие, как памятник искусства эпохи возрождения в Южной России в XVI веке. - Киев : Фототипия и типография «С. В. Кульженко», 1911. - 49 с. : рис., табл.

Оттиск из журнала «Искусство» за 1911 год (№ 1).

Грузинський Олександр Сергійович (1881-1954) — український філолог, палеограф, літературознавець, учень і послідовник академіка В. М. Перетца. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (відділення російської мови й словесності та українського мовознавства). 1914 р. склав іспити на ступінь магістра. Досліджував пам'ятки українського письменництва, у т. ч. - Пересопницьке Євангеліє. Є автором понад 50 наукових праць.

В книзі досліджується історія створення рукопису, його загадкова доля. Але, як пише автор, головною метою видання є точний опис орнаменту Персопницького рукопису, аналіз орнаментальних мотивів, намагання “выделить разнородные стихии, отразившиеся здесь под влиянием западного искусства эпохи Возрождения, сблизить художественную внешность рукописи с известными славянскими, русскими и западно-русскими рукописями».

Грузинский А. Палеографические и критические заметки о Пересопницком Евангелии / А. Грузинский // Журнал Министерства народного просвещения. - Санкт-Петербург, 1912. - Ч. 38. Апрель. - С. 320-335; Журнал Министерства народного просвещения. - Санкт-Петербург, 1912. - Ч. 39. Июнь. - С. 322-341.

Автор наголошує на цінності “памятника малорусского искусства, языка и культуры». На думку Грузинського, письмо Пересопницького рукопису абсолютно оригінальне. Воно не належить до уставного, водночас почерк пам'ятки не схожий на жоден з існуючих типів почерків, відомих в напівуставному письмі східних слов'ян. Особливий інтерес ученого викликало так зване “дробне” письмо, яке він характеризує як зовсім неприпустиме для скоропису і дуже індивідуальне для півуставу. О. С. Грузинський вважав, що на цьому письмі відбився вплив накреслень якихось друкованих літер, а загалом в основі почерку рукопису лежить своєрідний півустав молдавського типу XVI ст. Він першим помітив зміну почерку в тексті, починаючи з арк. 155 зв., зокрема у літерах з і ж. Крім того, вчений зауважує, що почерк другої частини відзначається більшою стислістю і висотою. Загальне враження таке, що весь текст написано однією рукою, проте в різний час. Ця думка, гадає вчений, знайшла своє підтвердження у двох датах рукопису: 1556-1561. О. С. Грузинський відзначає парадність і красу почерку Пересопницького Євангелія, велику винахідливість писаря у зображенні літер.Накреслення деяких букв (п, д, л, з, р, є, м тощо) основного почерку пояснюється впливом друкованих видань (скорининського шрифту — краківського і венеціанського). Учений розшукав і інші рукописні тексти XVI ст. за походженням з Волині, письмо яких дуже подібне до письма Пересопницького Євангелія.

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа : курс, читаний в Українськім народнім університеті / Іван Огієнко. - Репринтне відтворення видання 1918 року. - Київ : Абрис, 1991. - 272 с. : мал., портр.

Митрополіт Іларіон (світське ім'я Іван Іванович Огієнко ) (1882-1972) — український вчений, митрополит УАПЦ, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Член Київського Товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка.

У книзі досліджено історію української культури з давніх часів до ХІХ ст.

На с. 41 згадується “про старі наші переклади святого Письма. Автор зазначає, що ще в XVI віці Євангелію багато раз перекладали на українську мову. “Так, р. 1556 її перекладено в м. Пересопниці на гарну вкраїнську народну мову, р. 1580 переклав Євангелію Василь Тяпинський, а р. 1581 — Валентин Негалевський; були ще інші переклади і крім цього, були ще у нас Учительні Євангелії, з гарним перекладом на вкраїнську мову, от такі, як Євангелія р. 1619 Кирила Транквиліона”...

Запаско Я. П. Пам'ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга / Я. П. Запаско. - Львів : Світ, 1995. - 480 с. : іл.

Яким Прохорович Запаско, доктор мистецтвознавства, професор, багато років працює в галузі вивчення історії і теорії образотворчого, декоративно-прикладного й книжкового мистецтва. Значне місце в науковому багажі вченого займають праці з історії художнього оформлення рукописної і стародрукованої книги.

Монографія містить розгорнутий художній аналіз найвизначніших художньо оздоблених пам'яток українського рукописного мистецтва ХІ-XVIII ст., що знаходяться у книгосховищах нашої країни та за її межами.

На с. 85-89 — про Пересопницьке Євангеліє, якому, за словами автора, судилося стати вершиною українського книжкового мистецтва середини XVI ст. Дослідник розповідає історію створення рукопису, приділяючи особливу увагу його орнаментиці і наводить вислів академіка В. М. Перетця, який у 1911 р. писав: “Хто не бачив в натурі орнамент Пересопницького рукопису, той не має ніякого уявлення про цю пам'ятку старовинного мистецтва: вишуканість малюнка в стилі Відродження, яка ще не вульгаризована малодосвідченими рисувальниками, різноманітність, свіжість і міцність фарб вказують на те, що над художнім оздобленням рукопису трудився небуденний майстер свого часу, до якого далеко іншим, що залишили свій слід у мистецтві Єввангелій та інших рукописів XVI ст.” Запаско відзначає великоформатність, яскравість, барвистість декоративних витворів, що виконані філігранно, з майстерним застосуванням різноманітних композиційних прийомів, властивих українському орнаментальному мистецтву і класичним пам'яткам доби Відродження. Автор зазначає, що основному елементові цих композицій — ренесансному аканту — надано тут винятково гармонійних, філігранно відточених декоративних форм, досконалої пластичної розробки.

Рожко В. Нарис історії української православної церкви на Волині (870-2000) : історико-краєзавчий нарис / Володимир Рожко. - Луцьк : Медіа, 2001. - 672 с.

Володимир Рожко — історик-архівіст. Дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі (Канада) та його представник в Україні, почесний професор Волинського державного університету ім. Лесі Українки, автор численних книг та більше тисячі публікацій з історії православної церкви, рідної землі; новел, нарисів, поезій, публіцистики, архівознавчих розвідок.

Це перша наукова праця з історії українського православ'я на Волині від найдавніших часів до наших днів.

На с. 116 — про Пересопницьке Євангеліє. Автор відзначає дуже високий рівень графічного оформлення рукопису і пише, що Євангеліє — важлива пам'ятка української національної Богословської літератури і за своїм мистецьким рівнем належить до визначних зразків рукописної книги того часу.

Шевчук В. Муза Роксоланська. Українська література XVI-XVIII століть : у 2-х кн. Кн. 1. Ренесанс. Раннє бароко. - Київ : Либідь, 2004. - 400 с. : іл.

Валерій олександрович Шевчук (нар. 1939 р.) - український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, імтерпретатор українського літературного бароко.

Книга - авторська історія давньої української літератури, створена письменником і перекладачем пам'яток старого письменства сучасною мовою.

На с. 82 згадується Пересопницьке Євангеліє, в графіці і мініатюрі якого чітко простежуються ренесансові форми мистецтва.

Українки в історії / авт.: С. Андрусів [та ін.] ; за ред. Валентини Борисенко. - Київ : Либідь, 2004. - 326 с. : іл.

Книга містить дослідження та нариси великої групи ентузіастів — науковців, літераторів, журналістів, краєзнавців, присвячені справді золотим іменам жінок, які прислужилися науці, суспільству, Батьківщині і вписалися в здобутки різних галузей життя — від меценатства, науки, культури до політики.

На с. 43-46 — стаття Олександра Кривошия, присвячена княгині Анастасії Гольшанській-Заславській — фундаторки створення Пересопницького Євангелія, якій належить непересічне місце серед інтелектуальної еліти другої половини XVI ст. Саме Анастасія Гольшанська зуміла реалізувати найголовнішу ідею свого часу — переклад Святого Письма на живу народну мову, а також уживання народної мови в богослужінні. В післямові до Євангелія сказано, що переклад зроблений “для ліпшого врозуміння люду християнського посполитого” і що писано це “накладом благоверной і Христолюбивой княгині Козьми Івановича Заславського Прасковьї”. Парасковія — друге ім'я Анастасії Юріївни. В статті зазначено, що Анастасія Гольшанська-Заславська разом з князями К. К. Острозьким, О. Ф. Чарторийським, Р. Ф. Сангушком, А. М. Курбським була членом антикатолицького культурно-освітнього гуртка православних магнатів Волині.

Рожко В. Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині XI-XX століття : (історико-краєзнавчий нарис) / Володимир Рожко. - Луцьк, 2005. - 252 с.

Використано історичні і документальні джерела, не досліджені то цього часу.

На с. 33-37 у розділі “Рукописні пам'ятки українського православного життя Волині XІV-XVIII ст.” розповідається про безцінні рукописні пам'ятки — чотири Євангелія, писані в XVI ст.: Пересопницьке 1556-1561 рр., Волинське 1571 р., Хорошівське 1581 р., Літківське 1595 р.

Автор надає історичні відомості про містечко Пересопницю та монастир Різдва Пресвятої Богородиці, заснований, на думку автора, Мстиславом Німим, який було зруйновано під час монголо-татарської навали. Але, як зазначає дослідник, в пам'яті народній він продовжував жити, був відбудований котримсь з волинських князів заново, у XIV ст. був у володінні князів Чорторийських. Першу писемну згадку про цю святу обитель знаходимо під 1490 роком у записі старости Луцького ігуменові монастиря Іларіонові. 5 березня 1505 р. польський король Олександр надав право князю Федору Чорторийському на вічне володіння Пересопницьким монастирем. Саме тут, на території княжого двірця, на думку Володимира Рожка, було написано видатну рукописну пам'ятку церковного життя XVI ст. - Пересопницьке Євангеліє.

Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (ІХ-ХХ ст.) : історико-краєзнавчий нарис / Володимир Рожко. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2006. - 400 с.

Дослідження українського православного церковного мистецтва на Волині, зокрема предметів християнського культу: хрестів, хрестів-енколпіонів, іконок на камені, металі, залишків храмів, монастирів.

На с. 171-172 — про “безцінну пам'ятку староукраїнської мови, ... українського православ'я і рідної церкви на Волині” - Пересопницьке Євангеліє.

Бендза М. З історії православної релігійної культури Сяноцької землі (X-XVII ст.) / М. Бендза // Український історичний журнал. - 2008. - № 5. - С. 159-179 : іл.

М. Бендза — професор, проректор Християнської богословської академії (Варшава, Польща).

Автор знайомить з історією Сянока та однойменної землі — однієї з п'яти земель давнього Руського воєводства, куди, окрім Сяноцької, яка становила південно-західну частину воєводства, входили Львівська, Перемишльська, Галицька та Хомська землі.

На с. 163-164 зазначено, що одним із найстаріших документів, у яких йдеться про релігійну культуру міста, є Пересопницьке Євангеліє. Відзначено, що рукопис є дуже важливим документом не тільки для філолога, як пам'ятка староукраїнської мови, але також для історика. Створене в часи реформації, єзуїтського наступу, Люблінської та Берестейської уній, Євангеліє було “книгою для народу”, поданою зрозумілою йому тодішньою живою українською мовою.

Рожко В. Православні святині історичної Волині : історико-краєзнавчий нарис / Володимир Рожко. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. - 558 с. : іл.

Документальною та історичною науковою базою для написання книги стали численні матеріали, виявлені автором у держархівах Волинської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської областей, в архівах Берестя, Пинська, Мозиря та у власному архіві, зібрані в наукових подорожах на місцях давніх монастирів та храмів.

На с. 182-186 — про історію Пересопниці та Пересопницького монастиря в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Зазначено, що монахи цієї святої обителі були творцями великих духовних цінностей і серед них знаменитого Пересопницького Євангелія 1556-1561 рр. На жаль, монастир Різдва Пресвятої Богородиці зник з історичної карти нашої землі, на місці, де стояла обитель стоїть давній кам'яний хрест. Деякі дослідники, як пише вчений, вважають хрест пам'яткою ХІІІ ст., тобто поставлений на місці першого монастиря, заснованого князем Мстиславом Німим і зруйнованого ордами Батия.

Юхимець Г. М. Пересопницьке Євангеліє — шедевр мистецтва української рукописної книжності / Г. М. Юхимець // Рукописна та книжкова спадщина України : археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / НАН України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Ін-т рукопису ; ред. кол.: Л. А. Дубровіна (відп. ред.) [та ін.] - Київ, 2010. - Вип. 14. - С. 7-15.

Г. М. Юхимець — кандидат мистецтвознавства (Національна бібліотека України ім. Вернадського).

Вперше здійснено спробу охарактеризувати іконографічний аспект зображення Євангелістів у мініатюрах Пересопницького Євангелія, наведено приклади різних іконографічних схем у зображенні Євангелістів, починаючи з VII ст. у монументальному живописі, мініатюрі та іконописі. Запропоновано порівняльний аналіз зображення окремих, характерних лише для пересопницьких мініатюр деталей з малюнками на берегах сторінок Київського Псалтиря (1397), зображеннями Євангелістів у Євангелії середини XVI ст. з Волині, мініатюрами волинського художника середини XVI ст. Андрійчини, іконами волинського походження XV-XVI ст.

Пересопницьке Євангеліє в історії Української Православної Церкви і українського народу : (до 450-річчя духовно-національної святині) : збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 450-річчю Пересопницького Євангелія / Українська Православна Церква, Київський патріархат, Волинська духовна семінарія. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2011. - 188 с.

Вміщено тези і повідомлення учасників Міжнародної науково-практичної конференції, проведеної Волинською Духовною семінарією УПЦ КП. Розглянуто роль і значення Пересопницького Євангелія в житті народу й церкви, використання духовної літератури і богослужбових книг у практичній діяльності церкви, духовні святині літописних і сучасних поселень історичної Волині.

Пересопницьке Євангеліє в історії Української Православної Церкви і українського народу : (до 450-річчя духовно-національної святині) : збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 450-річчю Пересопницького Євангелія / Українська Православна Церква, Київський патріархат, Волинська духовна семінарія. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2011. - 188 с.

Вміщено тези і повідомлення учасників Міжнародної науково-практичної конференції, проведеної Волинською Духовною семінарією УПЦ КП. Розглянуто роль і значення Пересопницького Євангелія в житті народу й церкви, використання духовної літератури і богослужбових книг у практичній діяльності церкви, духовні святині літописних і сучасних поселень історичної Волині.

Бочковская-Мартынович В. Г. 100 раритетов из коллекций украинских библиотек / В. Г. Бочковская-Мар тынович, Ю. В. Егоров, Л. В. Хауха. - Киев : АДЕФ-Україна, 2012. - 220 с.

Описано 100 книжкових раритетів, що зберігаються в українських книжкових колекціях. Особливе місце приділено перлинам колекцій — рукописам, дофедорівським виданням, стародрукованим, антикварним книгам.

На с. 13-17 — про найвідомішу рукописну пам'ятку України, вершину книжкового мистецтва середини XVI ст. - Пересопницьке Євангеліє. Відзначено прекрасно виконані багатокольорові з золотом заставки, рослинні кінцівки, орнаментальні рамки навколо тексту, декоративні він'єтки на полях, ренесансні рослинні обрамлення початкових листів, чотири мініатюри із зображенням євангелістів. Зазначено, що в оформленні рукопису оригінально об'єднано елементи західноєвропейського Ренесансу з художніми традиціями української художньої культури. Неповнорний національний колорит мові Пересопницького рукопису, зазначено в книзі, надає народна українська лексика і фразеологізми. Особливо багато їх в Євангелії від Луки: “хлопче”, “село”, “місто”, “клуня”, “стодола”, “зродило”, “сталося”, “дяковал”, “здалека”, “нехай”, “што маю чинити” і т. і. Коротко розповідається про непросту долю книги.

Пересопниця: стежками краєзнавчих подорожей / упоряд., передм. В. М. Войтовича. - Рівне : Видавець В. Войтович, 2012. - 180 с. : іл. - (Краєзнавство).

Збірка історичних та етнографічних матеріалів про історичне містечко Пересопницю, де створено визначну пам'ятку української мови та книжкового мистецтва XVI ст., святиню українського народу — Пересопницьке Євангеліє. У дослідженнях використано першоджерела, легенди, перекази, оповіді, спогади про Пересопницю. Це наслідки багатьох експедиційних мандрівок і пошуків у рукописних архівах, працях самобутніх авторів, бібліотеках, музейних сховищах. У книзі вміщено 223 історичні фотокартки.

Рукописна книга з Пересопниці : збірник статей учасників наукового симпозіуму “Рукописна книга на Волині у XVI ст.” 14-15 жовтня 2013 року / Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації [та ін.] ; упоряд. Федоришин М. В. - Рівне ; Пересопниця : Видавець О. Зень, 2013. - 68 с. : іл.

Вміщено наукові дослідження, що висвітлюють історію літописної Пересопниці та створення Пересопницького Євангелія, розповідають про його творців та мистецьке оформлення пам'ятки. Видання містить також інформацію про менш відоме Лавришівське Євангеліє: висвітлено зміст рукопису, гіпотези про місце його написання, датування, художнє оформлення, мову.

 
< Попередня   Наступна >
Авторизація




Якщо Ви не є читачем Бібліотеки, Ви можете відправити заявку на запис тут.
Нове на сайті
Глобальний пошук
НІБ України в соцмережах

tweetYoutubeFacebook



Перегляд електронних колекцій on-line
надається лише авторизованим користувачам

Нові надходження
Книги з історії міст і сіл України
В. 7 (55) (липень 2018 р.)
В.6 (54) (червень 2018 р.)
В. 5 (53) (травень 2018 р.)
В. 4 (52) (квітень 2018 р.)
В. 3 (51) (березень 2018 р.)
В. 2 (50) (лютий 2018 р.)
В. 1 (49) (січень 2018 р.)
В. 12 (48) (грудень 2017 р.)
В. 11 (47) (листопад 2017 р.)
В. 10 (46) (жовтень 2017 р.)
В. 9 (45) (вересень 2017 р.)
В. 8 (44) (серпень 2017 р.)
В.7 (43) (липень 2017 р.)
В.6 (42) (червень 2017 р.)
В. 5 (41) (травень 2017 р.)
В. 4 (40) (квітень 2017 р.)
В. 3 (39) (березень 2017 р.)
В. 2 (38) (лютий 2017 р.)
В. 1 (37) (січень 2017 р.)