20.02.2020
 

Головна сторінка
Проєкти НІБУ
Путівник по краєзнавчих веб-ресурсах бібліотек України
Електронні ресурси:
Книжкові виставки
Наші видання
Державні закупівлі
Концепція розвитку НІБУ до 2020р.
Платні послуги
Імідж-каталоги:

Неповторні риси книг:

серія нарисів

УВАГА!
Зареєстрованим користувачам надаються додаткові послуги:
  • Перегляд електронних колекцій on-line;
  • Попереднє замовлення документів з електронного каталогу (до 10 примірників) з терміном бронювання до 20 днів;
  • ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?
  • Добір джерел за вказаними темами з фондів НІБ України;
  • Індексування наукових статей та монографій за УДК (відділ опрацювання фонду та організації каталогів, кімната 3, перший поверх).
Батьки, які синів навчили… (з приводу ювілеїв Юхима Сіцінського та Володимира Січинського) Версия для печати Отправить на e-mail

Поповнення серії нарисів «Неповторні риси книг» науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України До 160-річного ювілею Юхима Йосиповича Сіцінського та 125-річчя від дня народження його сина – Володимира Юхимовича Січинського.

Біографії високодостойних представників українського роду Сіцінських-Січинських дозволяють, як нам видається, перефразувати в позитивному ключі знаменитий рядок з «Енеїди» Івана Котляревського («Батьки, які синів не вчили…», через що опинилися в пеклі).

У 2019-му Україна відзначає 160-річний ювілей Юхима Йосиповича Сіцінського та 125-річчя від дня народження його сина – Володимира Юхимовича Січинського.

«У світовій історії культури [є] таланти зрівноважені, до яких на українському культурному полі можемо сміливо [зачислити] видатних істориків, мистецтвознавців Є. Сіцінського і В. Січинського. […] Батько і син, озброєні великою духовною наснагою, відчуваючи відповідальність перед Україною, своїми […] працями [показували світові] усю велич української культури та мистецтва […]. У їхніх біографіях […] відби[лася] вся недоля української інтелігенції […]. Пройшовши через гоніння та забуття, Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський твердо вірили, що настане час, коли Україна стане вільною державою і їх творчий доробок стане у пригоді.»[1].

Під час підготовки нарису ми помітили дивовижні збіги: учителями Ю. Сіцінського та В. Січинського були також батько й син – Володимир Боніфатійович та Дмитро Володимирович Антоновичі: В. Б. Антонович був наставником Юхима Сіцінського в археологічних розкопках, а Д. В. Антонович – викладачем Володимира Січинського в Українському вільному університеті (надалі – УВУ) в Празі; це ілюструють цитати, які ми наводимо нижче.

Історик Поділля, археолог, етнограф, музейний діяч, православний священик Юхим (Євфимій) Йосипович Сіцінський (Сецінський; 10.12. 1859, с. Мазники Летичівського пов. Подільської губ. — 07.12. 1937, м. Кам'янець-Подільський) у своїх «Споминах» зазначав: «В Метриці записано, що я родився 10 декабря, але, здається, родився раніше на місяць, або на два. Так казав мені […] старий мазницький дяк […] мої іменини – 15 октября, в день пам’яти преподобного Євфимія Нового»[2]. У 1885 Юхим Сіцінський закінчив Київську духовну академію. Упродовж 1890—1893 він – член-секретар Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, з 1903 – голова Подільського церковно-археологічного товариства; один із засновників у 1890 першого на Поділлі громадського музейного закладу Дaвньосховища (з 1903 – Музей Подільського церковного історико-археологічного товариства), з 1891 до 1922 – його директор.

«90-ті роки XIX ст. – то був період, коли Ю. Й. Сіцінський активно займався археологією. Подорожуючи по рідному краю, маючи постійні контакти із своїми кореспондентами (служителями культу, вчителями й селянами), дослідник зібрав та узагальнив надзвичайно великий матеріал, який згодом був покладений в основу підготовленої і виданої ним капітальної джерелознавчої праці «Археологическая карта Подольской губернии» [Москва, 1901; першодрук – у 1-му томі «Трудов XI Археологического съезда в Киеве», на с. 197—365. – Н. Г.]. Ю. Й. Сіцінський систематизував майже 2 тис. пам’яток кам’яного віку, доби міді і бронзи, раннього залізного віку та періоду Київської Русі IX— XIII ст. Головні археологічні об’єкти добре картографовані. […] У період збирання матеріалів для цієї карти Ю. Й. Сіцінський займався не тільки розвідковими, а й стаціонарними дослідженнями. [З В. Б. Антоновичем] Ю. Й. Сіцінський співробітничав, зокрема, при вивченні деяких питань історії столиці Дністрянського Пониззя – м. Бакоти»[3, с. 73]. «У липні 1891 р. на розкопки [залишків Бакотського скельного монастиря] прибув Володимир Боніфатійович Антонович. Дослідження тривали лише тиждень. Активну участь у них узяв Юхим Сіцінський, для якого В. Б. Антонович став вчителем у галузі археології.»[4].

Юхим Сіцінський був дійсним членом багатьох наукових товариств. У галузі охорони пам’яток Юхим Сіцінський активно співпрацював з Київським товариством охорони пам’яток старовини та мистецтва; зокрема, консультував членів Товариства щодо ремонту та розбору старих подільських церков.

Один із примірників «Археологической карты Подольской губернии» з авторським інскриптом Юхим Йосипович подарував у вересні 1902 р. Київському товариству старожитностей і мистецтв, членом якого він також був.
Утворене в 1897 р. на основі Товариства заохочення мистецтв і культури та комісії по заснуванню Київського міського музею, Товариство старожитностей і мистецтв за генерал-губернатора М. Драгомирова (у 1898—1903 рр.) отримало значні ресурси. З нагоди ХІ Археологічного з'їзду в Києві зусиллями його членів було відкрито знамениту виставку старожитностей. «У 1897 р. Київське відділення Комітету з влаштування ХІ Археологічного з’їзду (1899 р.) звернулося до Подільського єпархіального історико-статистичного комітету з проханням сприяти проведенню з’їзду. В 1899 р. з Давньосховища до Києва були вислані старожитності для виставки. […] на з’їзд прибув Юхим Сіцінський, якому в 1898 р. було доручено здійснити розвідки на Поділлі, результатом чого стало складання «Археологічної карти Подільської губернії».

На з’їзді Юхим Йосипович виголосив доповіді «Древнейшие православные церкви Подолии» та «Несколько объяснений по поводу археологической карты Подольской губернии». […]. За активну допомогу в організації та участь в ХІ Археологічному з’їзді, добросовісне обстеження пам’яток старовини Поділля Імператорське Археологічне товариство […] обрало Ю. Й. Сіцінського в 1902 р. своїм  членом-кореспондентом»[5, с. 63-64].

Син Ю. Й. Сіцінського Володимир (24(12).06.1894, м. Кам’янець-Подільський —25.06.1962, м. Патерсон, США) – з юнацьких років брав участь в археологічних та краєзнавчих експедиціях свого батька. Юхим Йосипович «[…] прищепив синові любов до рідного краю, гарний мистецький смак та сумлінність у праці. Він брав хлопця […] у подорожі по Поділлю з метою збирання матеріалів по українській стародавній архітектурі. Володимир працював і в Кам’янецькому музеї Подільського церковного історико-археологічного товариства, розбираючи і систематизуючи матеріал по українському мистецтву. Батькові праці з історії архітектури Поділля, зокрема церковної, сформували сталий інтерес Володимира до архітектури»[6].

В Інституті цивільних інженерів у Петербурзі (закінчив у 1917 р.) В. Січинський став головою гуртка по студіюванню української стародавньої архітектури. У Києві Володимир став одним із фундаторів Архітектурного інституту та дійсним членом Українського товариства архітекторів. З наближенням до Києва більшовицьких військ він змушений був повернутися до Кам'янця-Подільського, де його батько був професором археології та історії Поділля в Українському державному університеті. У рідному місті Володимир став керуючим шкільно-будівельним відділом губернської земської управи на Поділлі та вчителем малювання української університетської гімназії.

У 1918 Володимир переїхав до Львова, де став співзасновником Гуртка діячів українського мистецтва. У «1922 р. Січинський обміряв, зарисував і сфотографував найстаріші пам’ятки української дерев’яної архітектури в околицях Львова. Всі ці матеріали були опрацьовані, передані до Українського національного музею у Львові.

З 1923 до 1945 рр. В. Січинський мешкав і працював у Празі. У березні 1923 р. він подав прохання щодо посади вчителя малювання і методики малювання УВПІ і 16 червня був обраний лектором. Для здобуття відповідної кваліфікації, наукового ступеня і звання Січинський у 1923–1926 рр. слухав лекції в УВУ, де студіював курси Д. Дорошенка, Д. Антоновича, В. Щербаківського. (УВУ– приватний український університет у Мюнхені. Заснований українськими професорами 1921 року у Відні, восени 1921 його перенесено до Праги. Професорська колегія складалась із визначних учених, серед них – Дмитро Антонович. Весною 1945 бібліотека й архіви віденського й празького періодів УВУ були частково знищені, частково вивезені до СРСР. Восени 1945 у Мюнхені почався третій період функціонування УВУ).

У1926 р. Володимир закінчив університет. 26 травня 1927 р. дослідник був промований радою УВУ доктором філософії зі спеціальності історія мистецтва. У липні 1927 р. Січинський представив до габілітації працю «Архітектура в стародруках» і після її рецензування Д. Антоновичем був удостоєний ступеня доцента УВПІ. […] Упродовж 1923–1933 рр. Володимир Юхимович викладав історію мистецтва в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (надалі – УВПІ) в Празі, одну з кафедр в якому очолював Дмитро Антонович; викладав також в УВУ (1927–1943). З 1930 р. Володимир – дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Професор (1934)»[6].

Зв’язків з Україною Володимир не поривав. Там залишився батько, який у 1930 р. був заарештований, після звільнення переїхав до Києва, де працював науковим співробітником у Музейному городку в Лаврі, потім повернувся у Кам’янець, де провів останні роки свого життя.

Володимир Січинський завжди прагнув повернутися з чужини на Батьківщину. Титанічно працелюбний, високоморальний, «[…] всесвітньо відомий вчений-історик, мистецтвознавець, архітектор, художник-графік, педагог, громадський і культурний діяч України та української еміграції 20-х — початку 60-х років ХХ ст. Володимир Юхимович Січинський до початку 1990-х років залишався невідомим для громадськості України. У списках радянських спецслужб його ім’я як ворога СРСР було під номером 52 (із забороною будь-де його згадувати і публікувати його праці)»[7].

Пропонуємо шановним читачам розглянути рідкісний конволют у гарній оправі (виконаний, безперечно, на замовлення Якова Бердичевського, на що вказує суперекслібрис на корінці; а ось художній стиль його екслібрису, на наш погляд, дуже нагадує творчий почерк Георгія Нарбута). В конволюті зібрані три раритети Володимира Січинського, два з яких видані у Львові, а третій – у Празі. За працю «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 року» В. Січинський  здобув в УВУ звання доктора філософії.

Січинський, Володимир. Архитектура Крехiвського монастиря по деревориту 1699 року : реферат читаний на зiбранню гуртка дiячiв українського мистецтва у Львовi / Володимир Сiчинський ; окладинка i кiнцiвка арт.-мал. Роберта Лiсовського ; заставка i поч. лiтера авт. – Львiв : накл. авт., 1923. – 24 с.; 26 см. – (Українська архитектура). – 500 прим. – Вiдбитка з Лiтературно-наукового вiстника. – Кн. 8-9. 1923 р. – На форзаці наявний художньо виконаний екслібрис: «Книгозбірня Якова Бердичевського». Приплетено: 1. Січинський, Володимир Юхимович. Будівництво міста Потилича : реферат читаний в Історичній секції Наукового товариства ім. Шевченка у Львові / В. Ю. Січинський. – Львів : З друк. Наук. Т-вa ім. Шевченка, 1928. – 30 с. : арк. іл. 2. Січинський, В. Ю. Етруський дім і гуцульський оседок / В. Ю. Січинський. – Прага, 1930. – 15 с. : іл.

У передмові автор розмірковує: «Час […] зруйнував, знищив […] всі архітектурні пам’ятники нашої минулої блискучої державности, часи розкішних князівських хоромів, могутніх, суворих оборонних будов і первісних взірців церковної архітектури. […] Для історії нашого будівництва і пізнання архітектурного стилю […] треба шукати документальних свідоцтв. Говоримо про старі рисунки, дереворити [дереворит – гравюра на дереві – Н. Г.], гравюри, друки то що. [Якщо] по наших найдавніших стародруках є багато розкиданих архітектурних мініатюр – поміж образами, в «житіях святих», заставках, кінцівках і т. д., то спеціальних […] дереворитів, гравюр, присвячених виключно будівництву: рисунків міст, фортець, монастирів, церков, цивільних будов – тут минувшість обдарувала нас не дуже щедро. Особлива цінність […] дереворита [Крехівського монастиря 1699 р.] полягає в тому, що тут зарисована вся  архітектура монастиря, де збереглися якнайкрасше зразки типового народнього українського будівництва […]».

З приємністю представляємо інші раритетні празькі видання праць Володимира Юхимовича.

Січинський В. Архітектура старокнязівської доби (Х—XIII ст.) : (з 78 іл.) / В. Січинський. – Прага : Український  громадський видавничий фонд, 1926. – 50 с. : 12 арк. іл. – На титульному аркуші наявний штамп Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі: «Bibliothèque ukrainienne Simon Petlura a Paris».

Січинський, Володимир. Чужинці про Україну : вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. – 2-ге, виправлене і значно доповнене вид. / В. Січинський. – Прага : Культурно-наукове Видавництво УНО, 1942. - 243 с. : іл.

У передмові до другого видання цієї унікальної книги повідомляється, що Культурно-науковим видавництвом УНО «[…] перевидано збірник В. Січинського «Чужинці про Україну» (оформлення Миколи Бутовича), що містив вислови про територію, український народ, культуру й господарство, описи подорожей, спогади, записки, щоденники, перекази, реляції приватних і офіційних осіб (арабських письменників IX–X ст., візантійських VI–X ст.; XVII ст. – іноземних посольств до гетьмана Богдана Хмельницького, Павла Алепського 1654–1656 рр., Й. Ґ. Корбе про Московщину й Україну, німців і шведів про боротьбу з Росією; авторів другої половини XVIII ст. – С. Ґмеліна, Д. Маршаля, Є. Клєрка, Ґільденштедта, Й. Меллєра, Ж. Шерера; російських авторів XIX ст., опис подорожі Й. Ґ. Коля, петицію в українській справі К. Делямера тощо). Цінність книги ще й у рідкісних ілюстраціях: тут є мапи України, починаючи від XIII ст., види міст, зображення українських селян, козаків, гетьманів, рисунки й гравюри зарубіжних митців. Подана також література з предмета й покажчики:  предметний з українського краєзнавства, географічних назв, історичних імен і авторів-іноземців)».

Із 1948 р. майже 15 років Січинський жив і працював у США. Тут він примножив свої творчі здобутки в усіх напрямах свого обдарування[6]. В Америці Володимир Юхимович опублікував серію портретів діячів української культури; значну кількість праць присвятив окремим періодам історії України, зокрема, культурницькій діяльності Мазепи.

Січинський, Володимир. Іван Мазепа : людина і меценат / В. Січинський. – Филаделфія : Америка, 1951. – 52, [4] с. : іл. – [Іван Степанович Мазепа (1639–1709) – гетьман, борець за інтереси Української козацької держави; військовий, дипломат, меценат, будівничий величних соборів; чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед українських гетьманів].

 

Праця вийшла у Філадельфії – місті на східному узбережжі США (штат Пенсильванія); в місті мешкає до 40 тис. українців; з 1918 р. вони брали активну участь в акціях допомоги визвольній боротьбі України.

На титульному аркуші видання є власницький напис «Петро Лютий» та друкований екслібрис «Petro Lutyj 3101 Somia Dr. Parma 34 Ohio». Парма – місто в США (штат Огайо), найбільше передмістя Клівленда; містом-побратим Львова. Тут проживає найчисленніша у штаті українська громада (центральний район міста носить назву: Українське село – Юкрейніен вілідж). У 2018 р. зусиллями української громади штат Огайо визнав Голодомор 1932-1933-х рр. геноцидом українського народу; невдовзі у Пармі було споруджено Меморіальний тризуб Українського православного собору св. Володимира з написами українською мовою: «В пам'ять жертв голоду в Україні 1932-1933» і англійською: «In memory of the over 7 million victims of the man made famine in Ukraine» («У пам'ять більше 7 мільйонів жертв штучно вчиненого голоду в Україні»).

Одним із відомих українців міста був греко-католицький священик, історик, доктор філософії, професор Ісидор Нагаєвський (1908, с. Полівці, Тернопільщина —1989, м. Парма). Нещодавно до фонду Національної історичної бібліотеки України надійшла його книга (Нагаєвський, Ісидор Дмитрович. Історія Римських Вселенських Архиєреїв (від Авіньйону до французької революції). Ч. 2. Українська церква на світовій арені / Ісидор Нагаєвський ; Український Католицький університет ім. Св. Климента Папи. – Рим, 1967. – 601 с. – (Праці Греко-Католицької Богословської Академії ; т. XXVIII-XXX). – На титульному аркуші є авторський інскрипт: «На милу згадку Д-ру Ю. Сілезькому від автора. 16 січня 1979 р.».

Січинський Володимир Юхимович. Юрій Нарбут. 1886-1920 / Володимир Січинський. – Краків ; Львів : Укр. вид-во, 1943. – 62, [1] c. : іл. – С. 45.

У чудовому нарисі про долю й творчість Юрія (Георгія) Нарбута Володимир Січинський назвав його мистцем, «що з’являється раз на століття». «Найблискучіша доба праці Ю. Нарбута була, безсумнівно, по революції 1917 р., після його переїзду до Києва […]. Тут в роках 1917-1920 постали безсмертні твори мистця, що є втіленням українського мистецького генія в графічному мистецтві».

Автор навів нарбутівські слова, які можна віднести й до самого Володимира Січинського, і до його батька Юхима Сіцінського: «[…] хочу оддати Україні всі свої сили».

Вивчаючи й аналізуючи наукові та творчі здобутки Ю. Сіцінського і В. Січинського – батька й сина,  – мусимо погодитися з біографом Володимира Січинського Іваном Кейваном: «годі дати примат одного таланту над другим» [7].

І на завершення нарису пропонуємо пересвідчитися, що й онук продовжив ряд мистецьких справ свого славного роду:  «29 серпня 2015 року в м. Атланта (США) відійшов у вічність Ярослав Січинський – український архітектор, культурний та громадський діяч, син доктора мистецтвознавства Володимира Січинського, онук історика Юхима Сіцінського. Ярослав Січинський народився 24 червня 1924 року в Празі, куди переїхали його батьки. Його мама Михайлина Орисик, львівянка,  в Кам’янці-Подільському була солісткою хору Олександра Кошиця, В. Січинський – менеджером. Там вони й познайомилися і під час гастролей у Берліні 1919 року повінчалися. Ярослав Січинський виростав патріотом. Пішов стежкою батька, був архітектором. По війні розшукав батьків, навчався на факультеті архітектури університету м. Дармштадт. В 1949 році виїхав з батьками до США. Закінчив відділення архітектури Колумбійського університету. Працював разом із батьком в архітектурних фірмах. Після смерті батька 1962 року за проектом Ярослава Січинського на міському цвинтарі Сант Бавнд Брук 1989 р. встановлено пам’ятник В. Січинському у формі купола церкви, всередині якої – «Сонце Поділля». Склав «родове дерево». Упорядкував і передав рукописну спадщину батька в архів Інституту українознавчих студій при Гарвардському університеті, деякі праці В. Січинського подарував Хмельницькій обласній науковій бібліотеці. Ярослав Січинський відвідав Кам’янець-Подільський 1991 року у складі археологічної експедиції.  Брав участь у відкритті пам’ятника на могилі свого діда Ю. Сіцінського в Кам’янці-Подільському, побував у с. Мазники.  7-8 грудня 1968 в Нью-Йорку оприлюднив доповідь «Спогад про дослідника Поділля протопресвітера Ю. Сіцинського». Перебрався до сина Андрія в м. Атланта, похований біля батьків на православному цвинтарі м. Сант Бавнд Брук»[9].

Використана література

1. Трембіцький, А. Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 45-49.

2. Державний архів Хмельницької області. – Ф. 3333: Фонд Ю. Сіцінського. – Оп. 1. – Спр. 26. – Арк. 6.

3. Винокур, І. С. Ю. И. Сіцінський / І. С. Винокур ; В. В. Корнілов // Український історичний журнал. – 1991. -  № З. - С. 69-74.

4. Старенький, І. О. Юхим Йосипович Сіцінський – археолог, дослідник трипільської культури / І. О. Старенький // Археологічні студії «Межибіж»: наук. щорічник. 1’2012. – Хмельницький : ІРД, 2013. – С. 138-175.

5. Старенький, І. О. Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ  - на початку ХХ ст. / І. О. Старенький // Праці Центру пам'яткознавства. – Вип. 22. – Київ, 2012. – С. 61-63.

6. Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / упоряд. : С. В. Ульяновська ; переднє слово : М. Антонович ; вступ. ст. : І. М. Дзюба. – Київ : Либідь, 1993. – 588 с. : 56 л. іл. – (Пам'ятки історичної думки України).

7. Гальчак, Сергій. Монографія про Володимира Січинського / Сергій Гальчак // Краєзнавство. – 2010. - №1-2. – С. 269.

8. Кейван, Іван. Володимир Січинський – архітект, мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник / І. Кейван. – Торонто : Євшан-зілля, 1958. – С. 8. – [Автор подав також бібліографію праць В. Січинського за 1918 — 1958 рр.].

9. Мацько, Віталій. Славний син українського роду / В. Мацько // Подільські Вісті. - 2015. -  27 жовтня.

Уклала Наталія Горська

 

 

 

 

 
< Попередня   Наступна >
Авторизація




Якщо Ви не є читачем Бібліотеки, Ви можете відправити заявку на запис тут.
Нове на сайті
Глобальний пошук
НІБ України в соцмережах

tweetYoutubeFacebook



Перегляд електронних колекцій on-line
надається лише авторизованим користувачам

Нові надходження
Книги з історії міст і сіл України
В. 12 (72) (грудень 2019 р.)
В. 11 (71) (листопад 2019 р.)
В. 10 (70) (жовтень 2019 р.)
В. 9 (69) (вересень 2019 р.)
В. 8 (68) (серпень 2019 р.)
В. 7 (67) (липень 2019 р.)
В. 6 (66) (червень 2019 р.)
В. 5 (65) (травень 2019 р.)
В. 4 (64) (квітень 2019 р.)
В. 3 (63) (березень 2019 р.)
В. 2 (62) (лютий 2019 р.)
В. 1 (61) (січень 2019 р.)
В. 12 (60) (грудень 2018 р.)
В. 11 (59) (листопад 2018 р.)
В. 10 (58) (жовтень 2018 р.)
В. 9 (57) (вересень 2018 р.)
В. 8 (56) (серпень 2018 р.)
В. 7 (55) (липень 2018 р.)
В. 6 (54) (червень 2018 р.)
В. 5 (53) (травень 2018 р.)
В. 4 (52) (квітень 2018 р.)
В. 3 (51) (березень 2018 р.)
В. 2 (50) (лютий 2018 р.)
В. 1 (49) (січень 2018 р.)