19.08.2018
 

Головна сторінка
Проекти НІБ України
Путівник по краєзнавчих веб-ресурсах бібліотек України
Електронні ресурси
Книжкові виставки
Державні закупівлі
Наші видання
Концепція розвитку НІБ України до 2020р.
Імідж-каталоги:
  • NEW! 22-23 жовтня 2018р. семінар-практикум
    «Захист культурних цінностей: проблеми та перспективи»
ПРЕС – РЕЛІЗ

Неповторні риси книг:

серія нарисів

УВАГА!
Зареєстрованим користувачам надаються додаткові послуги:
  • Перегляд електронних колекцій on-line;
  • Попереднє замовлення документів з електронного каталогу (до 10 примірників) з терміном бронювання до 20 днів;
  • ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?
  • Добір джерел за вказаними темами з фондів НІБ України;
  • Індексування наукових статей та монографій за УДК (відділ опрацювання фонду та організації каталогів, кімната 3, перший поверх).
Віртуальна виставка-презентація книги «Блудні сини України» Версия для печати Отправить на e-mail
До Міжнародного  дня  демократії, що відзначається щорічно 15 вересня  відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН від 13.12.2007 року, Відділ стародрукованих, рідкісних та цінних книг пропонує користувачам віртуальну виставку-презентацію книги «Блудні сини України» з дарчим написом автора, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка 1995 року Євгена Олександровича Сверстюка

           

               

0

                    

 

У лютому 1998 року визначний  український публіцист і літературознавець, один із інтелектуальних лідерів національно-демократичного руху Євген Олександрович Сверстюк подарував Державній історичній бібліотеці України свою книгу «Блудні сини України» 1993 року видання, яка у 1995 році була відзначена Шевченківською премією.

Сверстюк Є.О. Блудні сини України / Євген Сверстюк. – К. : Знання, 1993. – 256 с. : іл. – (Українське відродження : історія і сучасність / Б-ка журн. «Пам'ятки України»; кн. 13, сер. 1, Вип. 1–2.). – (Письменники України та діаспори / Т-во «Знання» України ; сер. 6, вип. 3–4).

Книжковий дар Є.О. Сверстюка знайшов своє достойне місце в колекції книг з автографами, що зберігається у відділі стародрукованих, рідкісних та цінних книг Національної історичної бібліотеки України.Збірка есе, літературно-критичних статей та виступів автора присвячена відродженню духовності українського народу. Деякі зі статей та есе з’явилися друком лише за кордоном українською мовою і в перекладах. Після фактичної ліквідації цензури вони вперше вийшли в Україні. Ілюстрував книгу відомий художник Опанас Заливаха, побратим автора в роки неволі і на волі. У виданні багато документальних світлин.

Євген Олександрович Сверстюк  народився 13 грудня 1928 року у с. Сільце Горохівського р-ну Волинської обл. в селянській родині. У 1952 році закінчив філологічний факультет Львівського університету (відділення «логіка і психологія»). У 1956-1959 роках Є. Сверстюк — викладач української літератури в Полтавському педагогічному інституті. У 1959-1960 та 1962-1965 роках Євген Олександрович — старший науковий співробітник Українського НДІ психології; з 1961 до 1962 року — завідувач відділу прози журналу «Вітчизна». Чотири рази за ці роки його звільняли з роботи з політичних мотивів. З 1965 до арешту в 1972 році Є. Сверстюк — відповідальний секретар редакції «Українського ботанічного журналу».  

 З часу виникнення в 1960 році Клубу творчої молоді у Києві, який став центром неофіційного культурного й громадського життя всієї України, Сверстюк був неодмінним учасником літературних вечорів, зборів, заборонених святкувань дня перенесення праху Т. Шевченка з Петербурга в Україну 22 травня 1861 року.

Одним із найгостріших і найпопулярніших творів українського самвидаву 60-х років був памфлет «З приводу процесу над Погружальським», що його Євген Олександрович написав у співавторстві з Іваном Світличним.  Широко розповсюджувалися в самвидаві відомі есе Євгена Сверстюка «Собор у риштованні», «Остання сльоза», «На мамине свято» та ін.

Думки, висловлені Євгеном Сверстюком у статті «Іван Котляревський сміється», поширеній у самвидаві 1970 року, сьогодні набули особливої актуальності : «… спадає на думку закон про  незнищенність духовної енергії : не можна безслідно поховати  ту силу, що вулканила Україну  століттями,  сходила кров'ю, вкривалась могилами, а потім  знову вставала, налітала вихром і зносила  тимчасові палаци нових панів та перекривала  принишклі чужі голоси українською піснею»).

Євген Сверстюк був заарештований 14 січня 1972 року під час масових арештів української інтелігенції та засуджений 24 квітня 1973 року на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Йому були інкриміновані як антирадянські згадані есе та публічні критичні виступи. Відбував термін у таборах Пермської області, заслання – у Бурятській АРСР. Був звільнений у жовтні 1983 року.

З 1987 року Є. Сверстюк брав активну участь у роботі напівлеґального Українського культурологічного клубу, зокрема, виступив з лекцією в зв'язку з 50-річчям загиблого в таборах Василя Стуса (згодом передав її текст Лондонському центрові Міжнародного ПЕН-клубу). З 1989 року Сверстюк – президент Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції, яка присуджує щорічні премії ім. В.Стуса. У 1993 році Євген Олександрович захистив у Вільному Українському університеті (Мюнхен) докторську дисертацію з філософії на тему «Українська література і християнська традиція», тоді ж обраний президентом Українського Пен-клубу. Є. Сверстюк  – дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).

 Найвідоміші його книги, окрім презентованої : «Собор у риштованні» (1970), «Шевченко і час» (1996), «На святі надій» (1999).

 Є. Сверстюк також є автором численних есе і статей з психології, літературознавства і релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської мов.

 Найповніший на сьогодні список праць Є.О. Сверстюка складений бібліографами Національної Парламентської бібліотеки України та вміщений в одному з випусків серії біобібліографічних нарисів «Шістдесятництво: профілі на тлі покоління» (Євген Сверстюк: «Це – вибір» : біобібліогр. покажч. / авт. тексту Л.Тарнашинська; бібліограф – укладач В. Патока.– К., 2002. – 126 с. – Шістдесятництво: профілі на тлі покоління. Вип. 5.).

  В «Передньому слові» до книги «Блудні сини України» автор звертається до читача : «Ця книжка постала на хвилі нашого бурхливого часу – часу нечуваного в історії падіння ідолів. Але правда – це не уламки ідолів олжі. Правду треба вистраждати життям. І коли вам дістануться спалахи осяяння від діткнення – прихильного чи неприхильного – з моїм словом, то благословенна мить її народження».

 Про нагородження книги Шевченківською премією Євген Олександрович згадував у автобіографічній розповіді «Портрет на осінньому плесі», записаній у 1999 –-2000 роках та доповненій у 2005 році : «Запропонувала Спілка письменників. Мене через Юрія Хорунжого запитали про згоду. Олесь Гончар дуже потягнувся, коли побачив, що я зробив перший крок. Це ще було при ньому, хоч він уже мені не вручав премію 1995 року. Гончар помер того ж року, що й Патріярх Володимир. Патріярх помер 14 липня 1995 року, а Гончар на декілька днів раніше. А премія була в березні 1995 року. Взагалі, у мене якась і підозра, і осторога, і водночас я розумію, що не можу відмовлятися, бо залишусь зеком чи еміґрантом. Якби я відмовився і не отримав премії, то не було б навіть і мови про те, щоби музей Шевченка надав мені приміщення для редакції на кілька років. Так що було питання, чи вписуватися в контекст цього життя, чи залишатися дисидентом на відстані, і на далекій. Звичайно, була підтримка з боку тих, хто писав рецензії на "Блудні сини України". Я би сказав, що були дуже добрі оцінки – і з боку Івана Дзюби, і з боку інших. Я мав дуже багато рецензій і на останню книжку, “На святі надій”, і на “Блудні сини...” І Гончар теж її читав, і теж висловлювався усно. Я не сказав би, що в нас була така вже одвертість, але при наших зустрічах була справжня повага, серйозне ставлення один до одного».

 Насамкінець вважаємо доречним процитувати фрагмент з «Листа Адамові Міхніку», написаного Євгеном Сверстюком 1989 року та вміщеного  у збірці «Блудні сини України» (с.131): «[…]  ми постійно маємо справу[…]з офіційною імперською Росією, […] яка визнає в нашій історії лише діячів промосковської орієнтації, [і] робить це з метою забезпечення безперервного морального і духовного терору, руйнування в народі національної гідності і свідомості». «[…] приймати Україну серйозно – значить відкинути свої імперські плани на цю країну. Тоді змінюється вся стратегія. […]. Тоді треба прийняти християнський принцип: Бог творив дерево, а не ліс. Кожна нація існує під небом для того, щоб витворити інститут незалежної держави […]».

 

 Щиро запрошуємо користувачів Національної історичної бібліотеки України відвідати Відділ стародрукованих, рідкісних та цінних книг і вчитатися у цю надзвичайно глибоку книгу, значення якої для формування загальнонаціональної та загальногромадянської ідентичності українців важко переоцінити.

 

Укладачі:Горська Н.О.,

гол. бібліотекар відділу стародрукованих,

рідкісних та цінних книг НІБУ;

Лещенко С.А.,

редактор відділу стародрукованих,

рідкісних та цінних книг НІБУ.

 

 
< Попередня   Наступна >
Авторизація




Якщо Ви не є читачем Бібліотеки, Ви можете відправити заявку на запис тут.
Нове на сайті
Глобальний пошук
НІБ України в соцмережах

tweetYoutubeFacebook



Перегляд електронних колекцій on-line
надається лише авторизованим користувачам

Нові надходження
Книги з історії міст і сіл України
В. 7 (55) (липень 2018 р.)
В.6 (54) (червень 2018 р.)
В. 5 (53) (травень 2018 р.)
В. 4 (52) (квітень 2018 р.)
В. 3 (51) (березень 2018 р.)
В. 2 (50) (лютий 2018 р.)
В. 1 (49) (січень 2018 р.)
В. 12 (48) (грудень 2017 р.)
В. 11 (47) (листопад 2017 р.)
В. 10 (46) (жовтень 2017 р.)
В. 9 (45) (вересень 2017 р.)
В. 8 (44) (серпень 2017 р.)
В.7 (43) (липень 2017 р.)
В.6 (42) (червень 2017 р.)
В. 5 (41) (травень 2017 р.)
В. 4 (40) (квітень 2017 р.)
В. 3 (39) (березень 2017 р.)
В. 2 (38) (лютий 2017 р.)
В. 1 (37) (січень 2017 р.)